8 лютого 2019 року Центральна виборча комісія завершила реєстрацію 44 кандидатів та кандидаток на посаду Президента України. Це найбільша кількість претендентів та претенденток на найвищий пост за часи незалежності України (в 1991 році було шість кандидатів, всі – чоловіки). Так само на цих президентських виборах участь у перегонах візьме найбільша кількість жінок — чотири (тобто, 9%). Це Ольга Богомолець, Юлія Тимошенко, Інна Богословська, Юлія Литвиненко. Однак у відсотковому відношенні це менший показник, аніж було під час виборів Президента України в 2010 році (16%).
Проте і тоді, і тепер кількість жінок в переліку кандидатів та кандидаток – не показник того, що зростає кількість гендерно чутливих програм, та й взагалі згадок про рівноправ’я чоловіків і жінок, цілей, які пов’язані з гендером, рівністю.
Ми проаналізували передвиборні програми всіх кандидаток-жінок на посаду Президента України з 1999 року (на виборах 1991, 1994 роках жінки не балотувались). То чи згадують жінки про жінок у своїх програмних цілях, з якими йдуть на вибори?
Вітренко і 50%
Вибори Президента 1999 року були першими, коли з-поміж 13 претендентів балотувалась жінка – Наталія Вітренко. В тодішній її програмі про жінок не йшлось, але згадано про рівність усіх перед законом, захист материнства і дитинства, запровадження політики стимулювання зростання народжуваності, заохочування багатодітності.
Під час наступної виборчої кампанії в 2004 році Наталія Вітренко знову була єдиною жінкою-кандидаткою з-поміж 24 колег. Окрім звичних тез про захист материнства і дитинства, вперше в програмі кандидатів зазначено, що «жінки повинні зайняти 50% місць в усіх структурах влади».
Це востаннє, коли в програмних документах жінок-кандидаток звучало слово «жінка».
Так, на виборах в 2010 року, де з-поміж 18 кандидатів балотувались три жінки – Інна Богословська (програма тут), Людмила Супрун (програма тут), Юлія Тимошенко (програма тут), про гендерну рівність, представництво жінок не було ні слова.
Аналогічно склалося і під час президентських виборів в 2014 році, коли з-поміж 21 кандидата було дві жінки — Ольга Богомолець і Юлія Тимошенко (програма тут).
Тож на цих виборах змагатись за президентське крісло будуть три давні претендентки – Ольга Богомолець (програма тут), Інна Богословська (програма тут), Юлія Тимошенко (програма тут), а також нова претендентка — журналістка Юлія Литвиненко (програма тут). Але й у їхніх програмах ні про жінок, ні про гендер ані слова.
Юлія Литвиненко в програмі побіжно згадує своє материнство і доньок, зауважує на рівності можливостей особистісного розвитку й самореалізації, а Юлія Тимошенко обіцяє забезпечувати виплати при народженні дитини.
Тобто, маємо кандидаток-жінок без жіночого в передвиборних програмах, цілях та стратегіях розвитку. Жінка в програмах кандидаток (окрім 2004 року) – це материнство, репродукція, сім’я. В принципі, так само, як і в програмах кандидатів.
Якщо кандидати та кандидатки публічно не декларують гендерну рівність та залучення жінок, то чи варто дивуватись, що цього всього немає?
Жіночі права і можливості в програмах жінок-кандидаток
У пострадянських країнах жінки рідко балотуються на посаду президента. Так, в 2018 році на виборах президента Росії балотувалась одна жінка – Ксенія Собчак. В передвиборній програмі вона чітко говорить про встановлення та закріплення рівності статей в громадському і економічному житті. Зокрема, вона обіцяла ліквідувати розрив в оплаті праці чоловіків і жінок, встановити і забезпечити мінімально доступний поріг гендерного співвідношення чоловіків і жінок серед працівників та керівників державних та приватних компаній, ліквідувати перелік заборонених для жінок професій (в Україні подібний перелік скасовано в грудні 2017 року).
На президентських виборах в Грузії минулого року з-поміж 25 кандидатів балотувалось дві жінки, і одна з них, Саломе Зурабішвілі, виграла виборчі перегони. В її промовах як кандидатки можна знайти тези в контексті боротьби з гендерно обумовленим насильством. Наразі Грузія займає 99 місце в Індексі гендерного розриву (нерівності) за результатами 2018 року (Україна має кращі позиції і займає 65 місце).
Прикладом того, як жінка-політикиня може актуалізувати питання гендерної рівності під час виборчої кампанії може бути виборча кампанія Хіларі Клінтон у 2016 році. Жінка й рівність були одними з ключових меседжів її промов.
Під час виступів вона говорила про рівну оплату плати чоловіків і жінок, про повагу до права жінки робити власний вибір щодо репродуктивного здоров’я.
В передвиборній програмі Хіларі Клінтон про жінок є окремий блок «Жіночі права і можливості», де міститься десять задач, які ставила перед собою кандидатка. Серед них і ліквідація розриву в оплаті праці, і боротьба з насильством проти жінок, захист репродуктивних і медичних права жінок, популяризація прав жінок у світі.
Зараз ситуація з гендерним розривом в США погіршується. В Індексі гендерного розриву країна втратила позиції і займає 51 місце на противагу 46 місцю в 2016 році.
І знову про те, чому жінка в політиці не дорівнює просуванню гендерної рівності
Я не можу пригадати, хто сказав, але якщо людина з рабською свідомістю отримує владу, вона не скасовує рабство. Породжені чоловічим політичним світом і звичні до чоловічих правил жінки-політикині не поспішають змінювати правила гри, які б відкрили шлях до влади всім.
Та й доступ жінки до політики – це не лише про квоти, це і про економічні можливості, і про сприйняття жінок-політикинь суспільством, і про переосмислення гендерних ролей, роботу зі стереотипами, відповідальність за дискримінацію і багато іншого.
Однак поки ці речі не є пріоритетними, та навіть не є в орбіті жінок-кандидаток на посаду Президента України.
Між іншим, в Європейському Союзі вже порахували, що гендерна рівність дозволить до 2050 року збільшити ВВП на душу населення з 6,1 до 9,6 %, що в грошах значить з 1.95 до 3.15 трильйони євро.
Надія Вірна (Бабинська), для 50%
