Home Статті Белла Абзуг: Політична легенда, яку малював Ворхол

Белла Абзуг: Політична легенда, яку малював Ворхол

3
371

Події нової біографічної книжки про американську політикиню Беллу Абзуг «Бойова Белла» (Battling Bella; авторка Леандра Рут Зарнов) починаються з 1977 року – через рік після невдалої спроби виграти праймеріз на висування в Сенат від Демократичної партії. Battling Bella – це було прізвисько політикині.

На початку книжки Енді Ворхол збирається зробити портрет колишньої конгресменки – від 1970 до 1976 Белла була депутаткою Палати представників Конгресу США. Це було замовлення журналу Rolling Stone для обкладинки, присвяченої кампанії Абзуг на мера Нью-Йорка.

Журнал випустив її за кілька місяців, у жовтні, коли Белла остаточно програла.

Довідка: Белла Абзуг народилася 1920 року в Нью-Йорку в родині єврейських іммігрантів із Росії. Її батько керував м’ясним ринком, коли він помер, Беллі було 13 років. І хоча ортодоксальна синагога не дозволяє жінкам виконувати кадиш, оскільки цей обряд існує для синів померлого, проте в її сім’ї не було синів, тож Бела сама ходила в синагогу щоранку протягом року, щоб прочитати молитву.

Абзуг закінчила середню школу Walton High School в Нью-Йорку, де була старостою класу, вступила до коледжу Хантера Університету міста Нью-Йорка й одночасно відвідувала єврейську теологічну семінарію. Пізніше, в 1944 році, вона отримала диплом юристки в Колумбійському університеті.

Белла Абзуг була прийнята в 1945 році в Нью-Йоркську колегію адвокатів, її спеціалізацією були трудове право і громадянське право. Вона оскаржила справу Віллі Макгі, чорношкірого чоловіка, заарештованого в 1945 році за зґвалтування білої жінки в місті Лорелі, штат Міссісіпі, і засудженого до смерті білими присяжними, які обговорювали вердикт всього дві з половиною хвилини. Абзуг програла апеляцію, чоловіка стратили.

Ще до молодого покоління американських політикинь, які прийшли нині у політику, в  історії існувала нью-йоркська Белла, Белла з Бронксу. Вона полум’яно проповідувала антивоєнні цінності, а також гендерну рівність, економічну справедливість і потребу «розвернути Конгрес обличчям до людей». Її виборчі офіси було стилізовано під дитячі садки – пристрасть Абзуг.

Коли Абзуг балотувалася до Палати представників у 1970-му, то зі своїми яскравими капелюшками та викличними сукнями вона була найупізнаванішою жінкою в політиці США. Тоді це було не так уже й складно: з 435 членів Палати представників було лише 14 жінок, та й ті намагалися якомога менше виділятися у всуціль чоловічому світі американської політики.

Не викликало сумнівів, що Абзуг, яка й сама про себе говорила, що вона «народилася волаючи», була приречена зчинити вибух у цьому середовищі.

Уявляючи, як у 70-ті жінки рвалися за кермо американської демократії, Белла постає такою собі старшою Александрією Оказіо-Кортес ери В’єтнамської війни.

Абзуг зуміла обратися у 1970-му, багато у чому завдяки своїй пацифістській позиції і руху проти В’єтнамської війни. Вона була однією з перших учасниць Страйку жінок за мир. Її конкурентом на окрузі був ветеран війни у В’єтнамі Леонард Фарбштейн, а її гаслом – «This Woman’s Place Is in the House — the House of Representatives» (гра слів: англійською house – це дім, а House of Representatives – Палата представників).

Цитати Белли Абзуг:

«Мене називають жорсткою і галасливою жінкою, борцем за призи, ненависницею чоловіків. Вони називають мене Бойовою Беллою, а ще Матінкою Кураж, а ще єврейською матусею. Є такі, хто каже, що я нетерпляча, різка, надута, груба, фальшива, зухвала і нестерпна. Я жодна з цього списку, або разом усе це узяте – ви можете вирішити самі. Але якою б  я не була – і це має бути зрозумілим – я дуже серйозна жінка». 

«Коли я була молодою юристкою, працюючі жінки носили капелюшки. Це був єдиний спосіб примусити їх сприймати нас серйозно».

«Уявіть собі на хвилину, яким би могло бути життя в цій країні, якби жінки були належно представлені в Конгресі. Чи зміг би Конгрес, у якому жінки представлені у всій їх різноманітності, терпіти незліченну кількість законів, що дискримінують жінок на всіх етапах їхнього життя? Чи дозволив би Конгрес з адекватним представництвом жінок у 1970-х роках не мати національну систему охорони здоров’я? Чи дозволив би цій країні посісти чотирнадцяте місце з дитячої смертності серед розвинених країн світу? Чи дозволив би він ситуацію, в якій тисячі дітей виростають без належного догляду, бо їхні матері працюють і не мають, де їх залишити? Чи дозволив би подібний Конгрес вбивство молодих дівчат і матерів на аматорських фабриках абортів (у США аборти були заборонені до 1973 року – ред.)? Чи дозволив би він шахрайські упаковки та обман споживачів у супермаркетах, універмагах та інших торгових точках? Чи погодився б він на цілковите поплутання пріоритетів, коли протягом десятиліть мільярди призначаються на війну, тоді як наші людські потреби знехтувано?»

Коли Белла потрапила до Вашингтона, її колеги-чоловіки не завжди були в захваті від її виступів – був випадок, коли вони зірвали її спробу змусити голосувати за антивоєнну резолюцію, «фізично стримуючи її».

«Її обожнювали і так само ненавиділи: вона отримувала образливі листи, погрози, в тому числі й убити, шеймінг за зайву вагу. Постійно лунали закиди, чи вона справжня – активістка, феміністка, гетеросексуальна жінка, побожна єврейка, патріотична американка. Її щастя, що вона жила в епоху, коли ще не було твітера», – пише Леандра Рут Зарнов у книзі.

Тоді в суспільстві чоловіки почувалися досить вільно, висміюючи жінок. У всуціль чоловічому товаристві Нью-Йоркського прес-клубу «Ближнє коло» в 1971 році виступав із власним шоу повненький імперсонатор «Белла», який пританцьовував наспівуючи: «Здається, я ніколи не буду модною/ Матінка-природа зробила мене надто великою».

Про Абзуг розповідають як про досить жорстку керівницю. У книжці згадується епізод, як їй дзвонив хворий працівник, намагаючись відпроситися, на що Абзуг відповіла: «Прокляття, поки я плачу вам зарплату, ви маєте ходити на роботу».

Її помічник розповідав, що коли у них з Абзуг трапився конфлікт, Абзуг боляче штрикнула його в бік – там, де у нього була хвора нирка, що завдало йому страшенного болю. Проте на наступний день вона передзвонила зі словами: «Я хочу вибачитися. Як ваша нирка?».

Її зброєю був організаторський талант та знання законодавчих процедур. Вона зуміла прив’язати свої правки до абсолютно незв’язаних законодавчих актів – як говорив один з її помічників, «так, як це робили південні сенатори», а також змінила законопроєкти, щоб фінансування майже будь-якої програми включало положення про заборону сексуальної дискримінації.

Вона стала одним з перших членів Конгресу США, хто підтримав права гомосексуалів, представивши разом з іншим політиком-демократом Едом Кочем, майбутнім мером Нью-Йорка, перший федеральний законопроєкт про права гомосексуалів, відомий як Equality Act of 1974.

За своє коротке перебування у Вашингтоні, Абзуг зробила досить багато, особливо у сфері прав жінок. Вона просувала феміністичний порядок денний не тільки у залі Конгресу, а й у «коридорах влади»: вона добилася права для жінок відвідувати басейн Палати представників та запровадила звертання «міс» (Ms.) у політичний лексикон.

На її рахунку також внесення поправки до Федерального закону про автомобільні дороги, яким передбачено виділення коштів на створення пандусів.

…У 1976-му році посол ООН Даніель Патрік Моніхан виявився її головним конкурентом на праймеріз. Абзуг, яка втратила 25 фунтів протягом виборчої кампанії, припустилася іміджевої помилки – вона вирішила пом’якшити свій відвертий образ.

«Це звело електоральне змагання до вибору між жіночим та чоловічим керівництвом», – відзначає Леандра Рут Зарнов.

Але вона також стверджує, що Абзуг занадто відверто маніфестувала «демократично-соціалістичні принципи», а тим часом Нью-Йорком котилася хвиля гучних банкрутств, люди були більше перелякані, ніж розлючені. Програма Моніхана щодо економічного розвитку багатьом здавалася якраз тим, що треба.

Демократичні праймеріз 1976 року стали політичною легендою. Останньою краплею було те, що  The New York Times  підтримав Моніхана. Рішення видавця Артура Окса Шульцбергера стало шоком не тільки для багатьох прихильників Абзуг, а й для редактора розділу «Думки» Джона Оукса, який на той час перебував у відпустці.

Незважаючи на поразку в 1976-му, Абзуг зберігала впливовість. Вона була відома і як безкомпромісна громадська діячка, і як геній політичної закуліси.

Проте вона більше не балотувалася і не займала виборних посад. Якийсь час вона пробувала працювати на інших політиків, зокрема очолювала Національну консультативну жіночу комісію Джима Картера, проте Картер звільнив її зі скандалом, коли вона заходилася критикувати його економічну політику.

Абзуг заснувала і керувала кількома жіночими правозахисними організаціями, брала участь у феміністських пропагандистських заходах, наприклад, у Women’s Equality Day New York March в Нью-Йорку 26 серпня 1980 року.

На момент її смерті в 1998 році вона стала настільки відомою, що деяких лідерів і лідерок з інших країн називали «Белла Абзуг Нігерії» або «Белла Абзуг Монголії».

Підготувала Леся Ганжа, 50%

За матеріалами New-York Times

Більше публікацій
Більше публікацій Леся Ганжа
Більше публікацій Статті