Цього року я нарешті стала депутаткою Івано-Франківської обласної ради. Це були не перші мої вибори, але перемога – перша.
Вперше я балотувалася у 2015 році. До того я 15 років займалася здебільшого громадською діяльністю. Пропозицію балотуватися отримала за півтора місяця до виборів. Мене переконали, що будучи депутаткою обласної ради, зможу робити більше для розвитку громад. Із цією вірою пішла працювати на округ.
Це були гірські громади у Рожнятівському районі Івано-Франківської області. Лише згодом прийшло усвідомлення, що мені дали район із доволі низьким рейтингом моєї партії. В округ входило одинадцять сіл. Перше, що мене тут вразило – дороги. Ми ледве з чоловіком доїхали, а це півтори години від Івано-Франківська.
На місці я спробувала дізнатися більше про ці громади у місцевих чиновників, але вони не спішили допомагати. Тому довелося цілий тиждень виділити на вивчення округу. А далі ще один тиждень на підготовку роздаткових матеріалів, у яких розповідала про себе, яку програму формую. Це були плакати, календарики та агітки з текстом. Також я написала три статті. Їх публікували впродовж трьох тижнів у місцевій газеті. У них йшлося про те, хто я, що буду робити. А вже наступні два тижні, які залишилися до виборів, провела у громадах. Зустрічалася з людьми, ходила по селах і роздавала агітки, знайомилася з мешканцями.
Паралельно зі мною на окрузі було декілька опонентів. Дехто також активно працював, але я не бачила, щоб вони мали роздаткові матеріали. Якщо й були, то в дуже малій кількості.
Використання соцмереж
Ще однією особливістю того періоду стала відсутність роботи у соцмережах. Я мала тільки профіль у Фейсбуці, а більшість моїх виборців користувалися «Однокласниками» і «Вконтакті». Тому цей інструмент для агітації тоді не використовувала взагалі.
Після двох тижнів активної роботи на окрузі я виграла вибори. Всі дивувалися. Ні партія не очікувала такого результату, ні мої опоненти. На жаль, до обласної ради я не пройшла. Не вистачило внутрішньо-партійного рейтингу.
За агітаційний період я побачила, наскільки бідними бувають села. Після виборів відчувала зобов’язання перед тими, хто мене підтримав, понадіявся. Тому звернулася до партії і вони погодилися допомагати мені на окрузі. Так залишилася працювати уже на громадських засадах. Для моїх громад періодично виділялися кошти, на які ми закуповували апаратуру, ремонтували садки, дороги. За п’ять років мені вдалося залучити на округ три мільйони гривень із обласного бюджету.
Я намагалася не просто латати дірки і отримувати для громади ресурси через фракцію «Батьківщина», а ще й залучала грантові кошти. Громадам також треба цього вчитися. Вони повинні бути мотивовані, бачити перспективи і використовувати їх. Тому я вкладала свої зусилля також у людей: залучала їх до різних освітніх програм, стажувань. Один із мешканців мого округу навіть поїхав зі мною у США по програмі обміну досвідом.
І тільки нині, після 5 років роботи на окрузі, я таки стала депутаткою.
Порівняно з минулими виборами ситуація змінилася.
Наприклад, соцмережі відіграють більшу роль, підріс новий виборець, змінилося законодавство. Я зрозуміла, що мені потрібно вчитися, аби бути ефективною. Ще на початку 2020 року я записалася на платні курси для політикинь, а також відвідувала грантові освітні програми. Там навчали, як вести передвиборчу кампанію. Зараз я знову записалася на курси. Цього разу маю намір дізнатися, як бути корисною для громади депутаткою. Після виборів у мене не було ейфорії, бо розумію весь той обсяг відповідальності, який лежить на мені. Фактично виборчий процес перейшов у робочий.
Команда
У 2015 році моя команда складалася з двох людей – я і мій чоловік. Він був і водієм, і критиком, і порадником, і пресслужбою, і коректором статей. Цього року команда збільшилася – загалом працювало вісім людей.
Активна підготовка почалася ще у вересні. Помічниці мали досвід у журналістиці, тому разом ми розробили власну газету. Крім цього, давали окремі статті у декілька місцевих газет. Бо територія округу велика – майже 100 громад. І їх треба було охопити. Також я готувала відеоролики, брала участь у теле- і радіоефірах.
З початком агітаційного періоду мені довелося взяти відпустку у медичному університеті, де працюю. Навіть попри те, що пари зараз відбуваються онлайн, це відволікало і не давало зосередитися на основному. Я зупинила всі проєкти, які вела. Довелося відмовитися навіть від занять у спортзалі.
Округ мій далеко. Дорога туди і назад займала до чотирьох годин на день, а ще плюс я сама за кермом, далі зустрічі та агітація. Це було велике фізичне і моральне навантаження. Тож, щоб оптимізувати свій час і зусилля, я провела всю передвиборчу кампанію в одній сукні. Вона не мнеться, є зручною і не перетягувала увагу своїм виглядом від основного – моїх виступів. «Краще їхати, ніж не їхати», – так я казала собі, й мене ці слова підтримували.
План – понад усе
Перед тим, як почати агітацію, ми в команді зробила найголовніше – провели чітке планування. Прописували все: у які громади їдемо, скільки разів, а якщо кудись не зможемо добратися, то хто роздасть там агітаційні матеріали. Також планували контент моєї офіційної сторінки у Фейсбуку. Можу сказати, що вона зараз є хорошим джерелом комунікації з виборцями.
Це планування дуже нам допомогло під час передвиборчого процесу. Бо коли є чіткий план, немає паніки і хаосу.
Ще дуже важливою є програма. Моя складалася з одинадцяти детально розписаних пунктів.
Я сама роздавала агітки по вулицях і спілкувалася з виборцями. Людям це було незвично. А мені такий формат став досить комфортним. Паралельно я збирала звернення людей, знайомилася з ними. Багато хто мене впізнавав.
Попри те, що говорять ніби у політиці немає дружби і кожен сам за себе, я за ці п’ять років знайшла друзів і у «Батьківщині», і в інших партіях. Вони мені допомагають, дають слушні поради. Хоч не обходиться і без політичних інтриг. На цих виборах партія мені запропонувала четверте місце у загальному списку. Воно апріорі прохідне, але мені було важливо стати депутаткою не по списку, а по округу. Бо жінкам непросто у політиці, часто з’являються плітки. І ніщо так яскраво не доводить протилежне, як високий рейтинг.
Були також і мінуси. Я не змогла забезпечити кожну дільницю своїм спостерігачем, лише декілька. Крім цього, не провела інформаційно-освітню роботу з членами ДВК, аби бути певною, що кожен мій голос припильнований.
Для мене також важливою залишається тема підтримки жінок. Зараз спостерігаю тенденції, коли на старост села призначають в основному чоловіків. Жінки у громадах не завжди почувають себе сильними, щоб на рівні конкурувати з чоловіками. Їм не вистачає часу через домашні турботи, догляд за дітьми. Це потрібно змінювати.
Бували моменти коли я вагалася, чи потрібна мені політика взагалі. Тому намагалася викристалізувати для себе ту мотивацію, яка би допомогла рухатися далі. Відповідь я таки знайшла. Через п’ять років хочу виміряти той результат, який вдасться зробити. Фактично ціллю є показати, як можна розвивати Україну на прикладі однієї громади, створити таку собі міні-модель для наслідування.
Євгенія Бардяк, для 50%
