Частина 3. Про менторство та жіночу солідарність
5 березня відбувся онлайн-марафон «Час жіночого лідерства». Він тривав вісім годин поспіль, завдяки чому ввійшов до Книги рекордів України.
До участі запросили лідерок думок, міністерок, народних депутаток, депутаток місцевих рад і експерток.
До заходу за допомогою включень зі всіх областей України долучилися понад 400 учасниць.
Під час третьої частини марафону «Час жіночого лідерства» йшлося про менторство, мережування та жіночу солідарність. Модерувала цю панель телеведуча Галина Падалко.
Ми підготували для вас ключові фрагменти третьої частини марафону «Час жіночого лідерства», де виступили депутатка Київської міської ради Євгенія Кулеба, заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк, заступниця міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Світлана Панаіотіді, а також багато експерток та жінок-лідерок із регіонів України.
Читайте також: 8-годинний марафон «Час жіночого лідерства» став рекордом України
Організатори марафону «Час жіночого лідерства» – Громадська експертна рада з гендерних питань при МФО «Рівні можливості» у Верховній Раді України спільно з Інститутом розвитку регіональної преси, а також за інформаційної підтримки платформи «Жінки – це 50% успіху України» й «Поваги. Кампанії проти сексизму в медіа і політиці».
Марафон «Час жіночого лідерства» був організований у партнерстві з Національним Демократичним Інститутом (НДІ) завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), за фінансової підтримки Швеції та Міністерства закордонних справ, у справах співдружності та розвитку Великої Британії.
Як працює міжфракційне об’єднання «Рівні можливості» в Київській міській раді?
Євгенія Кулеба, депутатка Київської міської ради, громадська діячка:
Ми лише почали свою роботу. Днями відбудуться зустрічі, де будемо обговорювати конкретні плани. Звичайно, наша діяльність у першу чергу стосуватиметься розвитку міста, і ми будемо концентруватися на всіх тих заходах, які зроблять Київ містом рівних можливостей. Ідеться про речі, що непомітні з першого погляду, але будь-яке сучасне місто має надавати однакові можливості як для жінок, так і для чоловіків. Дуже конкретний приклад про підземні переходи. Вони більш доступні чоловікам, жінкам не дуже подобається ними користуватися. І це такий маленький приклад, щоб проілюструвати, настільки багато чутливих тем є у будь-якому місті світу і в Україні.
Чи доводилося вам стикатися із сексизмом?
Євгенія Кулеба: Дуже часто лунає аргумент про емоційність. Мовляв, от на серйозних переговорах краще щоб були чоловіки, тому що вони менш емоційні. Абсолютно не погоджуюся з цим, адже емоційність від статі не залежить. Я б не хотіла зараз заходити в деструктивну площину, бо й так завжди, коли мова йде про політику, яка традиційно вважалася більш чоловічою справою, то всі знають, що ця сфера переповнена гендерними стереотипами…
Що ви вкладаєте в поняття «жіноча солідарність»?
Євгенія Кулеба: Солідарність – це взагалі основа будь-якого прогресивного демократичного суспільства. Звичайно, жінки мають підтримувати одна одну, долучати колежанок до своїх проектів, розповідати про приклади жіночого лідерства, про приклади взаємодії. У наш час, коли новини з’являються, а наступного дня вони вже не є актуальними, якраз такі приклади взаємодії та проявів жіночого лідерства мають не лише заповнювати інформаційний простір, а й повсякчас транслюватися.
Включення: Одеса
Жанна Мандриченко, депутатка Одеської міської ради:
Політика – це такий собі чоловічий бізнес-клуб за інтересами. На жаль, справді, всі важливі рішення в Одесі досі ухвалюються чоловіками. Якщо говорити про жіноче представництво, то у попередньому скликанні було 25% жінок, а в цьому – 29% у міській раді.
Коли мене питають про роль жінки в політиці, то я пригадую яскравий приклад. У світі є чимало концепцій дослідження прозорості міст. Так, урбаністи стверджують, що міста, якими керують жінки, більш прозорі, більш успішніші економічно й політично, ніж ті, де керують чоловіки. Ідентифікатор прозорості, який складається із 76 показників, говорить про те, що жінки більш відкриті до діалогу, до оприлюднення усіх документів та інформації про свою роботу. По суті, міста, якими керують жінки, прозоріші й успішніші ще й тому, що політикині більш уважно працюють із людьми, вислуховуючи їхні побажання.
Читайте також: Це зробила вона: У Києві заявили про демонтаж стереотипів і нагородили жінок-лідерок
До марафону «Час жіночого лідерства» приєднується заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк.
Що для вас означає менторство?
Олена Кондратюк:
Менторство – це побудова нових сестринських мереж. І це один із найскладніших викликів, які стоять перед нами. Мені дуже приємно чути, коли цитують прості слова Камали Гарріс про те, що кожна жінка стоїть на плечах попередньої жінки, і це допомагає нам рухатися далі. Для жінок дуже важливо обіймати ті посади, на яких ухвалюються відповідальні рішення. І звісно, в цьому контексті нам треба звертати увагу на менторство. Це те, що у нас колись називали наставництвом.
Я би хотіла сьогодні згадати тих жінок, які починали разом з нами або ще раніше, до нас. Починали свою реальну роботу у Верховній Раді, говорячи про рівні можливості. Це Світлана Войцеховська – моя колежанка з минулого скликання. Це Олександра Кужель, яка теж багато ці теми порушувала. Що стосується того, кого я можу назвати своєю менторкою, то це ті люди, які давали мені можливість почуватися причетною і сильною в будь-якому питанні. І, в тому числі, в політичному русі. Звичайно, це моя мама, яка додавала мені сил і впевненості, що я справді здатна зробити те, за що беруся.
Також це лідерка партії ВО «Батьківщина» Юлія Тимошенко. Ми сьогодні згадували з Іриною Геращенко і Олександрою Кужель, що якраз цього дня 9 років тому ми стояли на сходах колонії, де перебувала Юлія Володимирівна. Знаєте, це такі кроки, коли ти розумієш, що боротьба за своє місце – це твоє право, і вона багато чого вартує.
Читайте також: Блог Світлани Панаіотіді/ Що не так із ідеальним урядом «Нового времени»
До марафону «Час жіночого лідерства» приєднується заступниця міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Світлана Панаіотіді.
Багато жінок, які працюють у галузях, де переважають чоловіки, приходять на високі посади й говорять, що їм спершу нібито потрібно довести собі та іншим, що вони гідні цієї посади, а вже потім можна розслабитися і далі працювати в нормальному режимі. Чи було у вас таке, і як із цим боротися ?
Я щиро вважаю, що будь-які важливі рішення мають ухвалюватися у збалансованому середовищі. Ми по-різному сприймаємо світ, у нас різний досвід, у нас різне бачення соціальних зв’язків, ми стикаємося з різними речами. Вагітність, народження дітей, садки, школи – це досі переважно відповідальність жінок, а отже, рішення, які жінки ухвалюють на своїх посадах, будуть максимально адаптовані до того середовища, в якому більшість – це жінки, якщо говорити про кількісний показник. Тому я щиро вірю, що чим більше буде жінок на керівних посадах, чим більше жінки очолюватимуть міністерства та підприємства, тим швидше ми будемо рухатися до зростання усіх показників у країні.
Але треба розуміти, що справді є перестороги у самих жінок стосовно того «впораюся чи ні». Зазвичай, коли чоловіки шукають роботу і аналізують ту чи іншу вакансію, то для них достатньо відповідати 50% вимог, що вказані в заявці. Тоді як жінка ставить собі значно вищу планку – 85-90%. Ми дуже вимогливі до себе. Оці перестороги про те, чи відповідаю я цій посаді, чи я найкраща і чи зможу скласти достойну конкуренцію, – вони є у багатьох із нас. І в мене періодично теж таке буває, хоча я ніби таким і не страждаю.
Але я помічаю це в жінок, із якими працюю. Тож я намагаюсь надати їм більше відчуття свого голосу, пояснити, що насправді вони нічим не гірші й багато знають. Їм просто не вистачає сміливості та віри в себе, щоб повірити, що вони можуть обіймати ту чи іншу посаду. І саме для цього потрібне менторство.
Чим для вас є менторство?
Світлана Панаіотіді:
Для мене це можливість поділитися особистим досвідом, страхами насамперед. Щоб отримати допомогу й пораду. І це має дуже позитивний вплив із точки зору віри в себе, віри, що в тебе все вийде. Я стикаюся з дуже великою кількістю жінок, які просто бояться. Бояться іти далі, щось втрачати, потерпають від суспільної думки. Бояться, що в них щось не вийде. Або бояться, що про них подумають діти. Це такий типовий страх про те, що «я погана мама». Він у мене теж є, я цього не приховую і постійно веду з собою цю розмову. Тому менторство для мене – це обмін досвідом. Дуже люблю жіночі спільноти, якщо вони відповідають моїм цінностям. Такі зустрічі страшенно важливі.
Читайте також: #Дитинунароботу: У Рівному запустили флешмоб на підтримку депутатки міськради
У Рівному депутатку Оксану Майбороду почали цькувати, тому що вона була з дитиною на роботі. Як ви вважаєте, чи потрібно публічним людям піднімати цю тему, нагадувати, що у нас є матері, як вони живуть і працюють?
Світлана Панаіотіді:
Тут можна дивитися з різних боків. По-перше, у нас є дитячі садочки і школи, і цього цілком достатньо, щоб бути залученою у своє професійне життя без страждання щодо того, що тобі немає з ким залишити дитину. А по-друге, це абсолютно нормальне бажання жінки брати з собою дитину завжди і всюди, аж до того часу, поки це не буде підлітковий вік і дитина сама цього не захоче. У мене так було – постійно на роботі, на заходах і зустрічах усі знали, що ось це мій син Льова, і це ні в кого не викликало ніяких запитань. Він завжди був зі мною, і це було ок.
Але існує різне суспільне сприйняття. Частина людей вважає, що це такий собі закид – мовляв, дивіться, яка я «берегиня». Інші думають, що ти маєш всі свої проблеми тримати при собі і в жодному разі не говорити про них. Бо «я страждала, моя мама страждала, бабуся страждала і ти тепер страждай». Відбувається толерування цієї жертовності Але насправді незрозуміло, чому ми маємо страждати. Це така культурна складова, яка певною мірою пов’язана з релігією, де страждання толерується і підтримується. Я намагаюся не коментувати якісь релігійні речі, але тут про це треба говорити, бо йдеться про цькування жінки.
Читайте також: #Ламаюстереотипи: Набирає обертів флешмоб на підтримку жінок у політиці
Включення: Миколаївщина
Чи стикалися ви з стереотипами та сексизмом під час виборчої кампанії?
Вікторія Бальцер, пані секретар Вознесенської міської ради:
Коли під час виборів спілкуєшся із родичами та знайомими, то в якийсь момент розумієш, що люди всерйоз не сприймають жінку як кандидата. І, відповідно, прагнуть обирати між чоловіками. Тому що є такий стереотип, що чоловіки нібито більш успішні, більш освічені тощо. Під час зустрічей із виборцями в мене такого не було, але позаочі говорили, що буцімто жінки – це несерйозно. Так, партії мали дотримуватися гендерних квот, але, як на мене, вони підходили до цього дуже формально. Для них головне було – «закрити» квоту, тому вони часто не розглядали жінку як людину, що може додати балів партії. Або що жінка – це потужна лідерка, яку треба просувати. Натомість просто вважалося, що якщо йдеться про жінку, то вона не буде втручатися у справи партії. І саме таких жінок радо сприймали. Замість тих, котрі мають свою думку і хочуть бути не просто частиною процесу, а фактично визначати його напрям і рух.
Який зараз відсоток жінок у міській раді?
Тетяна Бобриніченко, депутатка Вознесенської міської ради:
Політичне лідерство жінок у нашій раді є досить відчутним. Ми маємо дуже позитивну динаміку. Якщо порівняти із минулим скликанням, то відсоток представлення жінок у нас зріс із 26 до 41%. І аналогічна ситуація у виконавчому комітеті. Насправді нам дуже поталанило, бо більшість жінок-депутаток, які зайшли до ради, – це досить активні жінки, які мають власну позицію і не бояться її відстоювати. Звичайно, що нам є багато чому повчитися в плані розуміння та ідентифікації як проявів сексизму, і будь-яких проявів дискримінації щодо себе. Як і чоловікам – у плані виховання толерантного ставлення і сприйняття жінки як рівної собі.
Бо займаючись гендерною політикою досить тривалий час, я звертаю увагу на різноманітні пости, що з’являються у Фейсбуку або в інших соціальних мережах. І, на жаль, мушу констатувати, що є дуже багато коментарів та висловлювань щодо жінок, які свідчать про прояви сексизму та дискримінації. Це те, з чим потрібно боротися. Ми плануємо організувати навчання для депутатів міськради, щоб запобігати таким проявам.
Читайте також: Пандемія, коронавірус, карантин: жінки під ударом
Включення: Полтава
Розкажіть про здобутки жіночого руху у вашому регіоні.
Катерина Бабіч, депутатка Полтавської міської ради, очільниця депутатської групи з гендерних питань:
Хочу зазначили, що в нас депутатські групи «Рівні можливості» створили не лише при міській раді, а й при районних в місті радах. Також є такий осередок у обласній раді. Як на мене, це прекрасно. Якщо говорити про склад, то поки що там лише жінки. У міській раді ми зараз пишемо стратегію щодо того, як будемо рухатися далі. Але навіть на такому початковому етапі створення депутатської групи, ми отримали шквал підтримки від людей, що займаються цією темою в нашому місці, а громадські організації надали нам дуже багато експертної допомоги для того, щоб наша депутатська групи була дієвою.
Олена Стрельник, соціологиня, організаторка Маршу жінок у Полтаві:
Минулий рік став викликом для багатьох жінок в контексті пандемії. Водночас він став роком зародження надзвичайно великої кількості проєктів, управлінських рішень та низових активностей у Полтаві та в Полтавській області. Як гендерна радниця голови Полтавської ОДА, хочу сказати, що інститут радництва поки слабкий. Але я рада, що рух гендерної рівності отримав підтримку з боку представників депутатського корпусу. Як організаторка маршу зазначу, що перший жіночий марш рівності у нас відбувся минулого року. Є ще над чим працювати, але новий склад депутатського корпусу, як у обласній, так і в міській раді, дає нам багато надій на позитивні зрушення.
Тетяна Юрченко, депутатка Полтавської обласної ради:
Я ініціювала підготовку проєкту рішення про приєднання до Європейської Хартії рівності жінок і чоловіків. І вже попередньо ми погодили цей проєкт. Нас підтримують інші депутати, чекаємо наступної сесії. Чітко для себе уявляємо план дій, який будемо розробляти. Також хочу сказати, що в мене був досвід роботи в органах місцевого самоврядування, а саме на посаді заступниці міського голови, де ми разом із директоркою департаменту економіки розробили гендерний паспорт Полтави. Крім того, ми разом із Асоціацією міст України і благодійною організацією «Світло надії» реалізували проєкти «Роль жінки в економічному зростанні та розвитку» та «Роль жінки і жіноче підприємництво».
Дивіться також: Камала Гарріс: «Я перша жінка на посаді віцепрезидентки США, але точно не остання»
Включення: Суми
Що для кожної із вас означає жіноча солідарність?
Андріана Костенко, політологиня: Для мене жіноча солідарність – це можливість, з одного боку, поділитися досвідом, своїми знаннями та вміннями, з іншого – масштабувати на національний рівень ті проекти, ті ідеї які в нас є, які ми реалізовуємо на місцевому рівні.
Юлія Савельєва, громадська діячка: А я би ще додала, що з нашого боку солідарність мала би проявитися і в тому, щоб ми розбудовували те середовище, яке було би дружнє до жінок. Незалежно від того, чи займаються вони політикою, чи наукою, чи будь-якою іншою професійною справою. І таким чином ми б дали більше можливостей усім нам для самореалізації.
Підготувала Вікторія Кобиляцька, 50%
Читайте також: