Новий Розділ – 28-тисячне місто обласного значення на Львівщині, у якому зараз через спалах коронавірусу оголошено надзвичайну ситуацію. Це вже друга НС за півроку. Перша була восени, бо опалювальний сезон тут почався найпізніше в Україні, – наприкінці листопада. Та й загалом, диво, що таки почався. Обидва рази головою штабу з подолання надзвичайної ситуації у Новому Роздолі є Ірина Кравець. Від листопада вона – в.о. міського голови, бо попередній разом зі своїми заступниками у розпал кризи подали у відставку. Довелося брати владу у жіночі руки.
Як їй головувалося від кризи до кризи – у прямій мові Ірини.
Я одна з них
Наше місто почали будувати у 1950-х роках як сателіт сірчаного виробництва. Неподалік є селище Розділ. Тому ми Новий Розділ – одне з наймолодших міст в Україні. Моя квартира – в будинку, який до реконструкції був комендатурою для в’язнів. Бо в’язні будували комбінат. Але потім працювати на комбінаті з’їхалися фахівці з цілого Союзу. Ще за якийсь час сюди на роботу перебралася молодь із довколишніх сіл. Мої батьки, до речі, теж із різних сіл Львівщини.
Через сірчано-кислотний комбінат Новий Розділ досі часом називають містом хіміків. Але в 90-х комбінат закрили. І тепер це вже не місто хіміків. Звичайне місто. Ми не маємо глибоких історичних коренів, але жителі Нового Роздолу бережуть традиції з різних куточків Львівщини. І навіть цілої України. У нас є вже покоління корінних новороздільчан. Я одна з них. І я щаслива тут. І хочу, щоб моя дитина також була тут щаслива.
У нас близько 28 тисяч жителів міста. Маємо два бюджетоутворюючі підприємства, завдяки яким є робочі місця. І навіть доволі висока середня зарплата в області. Це «ОДВ-Електрик» з німецькими інвестиціями, та українське – ДМЗ «Карпати». Перше виготовляє електрозапчастини для авто, друге – будує вагони. Між собою вони конкурують рівнем зарплат, умовами праці. Нам би ще зо два такі інвестори – і проблем із безробіттям не буде.
Тепла не було. А в листопаді 13 будинків залишилися ще й без світла
Понад 80% будинків у Новому Роздолі – багатоповерхівки. У 2006-му в нашому місті було створене спільне підприємство з фірмою одіозних братів Дубневичів «Корпорація «Колійні ремонтні технології». Воно називалося «Енергія – Новий Розділ» і отримало безкоштовно від міста у власність ТЕЦ, міські електромережі, водоканал. Всі стратегічні послуги містові почало надавати оце спільне підприємство. Але два роки назад всі активи братів Дубневичів було арештовано, під арешт потрапила і ТЕЦ в Новому Роздолі. Державна комісія з управління арештованими активами (АРМА) передала це арештоване майно ПП «Гарант Енерго М». У 2018 році цей управитель ледве запустив ТЕЦ, однак він за весь час ніяких коштів не вкладав у її обладнання, не платив працівникам зарплату більше, ніж півроку, не ремонтував мережі, навіть не сформував абонентську базу. Було очевидно, що наступний опалювальний сезон розпочнеться з проблемами. Відповідно, депутати, міський голова, виконавчий комітет зверталися до різних інстанцій, щоб не допустити зриву опалювального сезону. Але у вересні 2019 року АРМА вдруге визнала переможцем конкурсу з управління Новороздільською ТЕЦ те саме підприємство. Фахівці на той час вже масово звільнялися через заборгованість. Місто було в заручниках обставин. У цій ситуації Львівська ОДА запропонувала позичити місту кошти, а місто мало би позичити їх управлінцю ТЕЦ на виплату зарплати. І тоді працівники, можливо, вийшли б на роботу. Звісно, і мер, і депутати були проти. Брати на себе борг, щоб виплатити зарплату працівникам приватного підприємства, яке не зможе повернути цей борг? Міський голова в цій ситуації подав у відставку. Тиждень перед тим подав у відставку його другий заступник. Разом із міським головою свою заяву про відставку зачитав його перший заступник, але зачекав із цим рішенням до запуску опалювального сезону.
З моменту відставки міського голови, з 1 листопада 2019 року, я почала здійснювати його повноваження.
На щастя, потім всі – ЛОДА, АРМА та уряд – зрозуміли, що ПП «Гарант Енерго М» так і не дасть собі раду, і тому в нас ситуацію визнали надзвичайною. В умовах надзвичайної ситуації АРМА змогла змінити управителя за скороченою процедурою. Ним стала велика державна компанія «Нафтогаз-Тепло». Опалювальний сезон у нас почався аж 25 листопада. Добре, що осінь була доволі тепла.
Особливо складно було на початку листопада
До запуску опалювального сезону, до зміни управителя, ситуація виглядала безвихідною. Часом опускалися руки. Особливо складно було на початку листопада. Тоді похолодало, і мешканці масово увімкнули електрообігрівачі. Одного вечора вийшла з ладу ціла трансформаторна підстанція. 13 багатоповерхівок залишилися без тепла, гарячої води та електрики. Також і будинок, де я живу. Це була така ситуація, коли думаєш, що нема вже виходу. Я вирішила тоді «стукати у всі двері», звертатися до влади всіх рівнів.
Надія з’явилася, коли приїхала Альона Бабак, тодішня міністерка Мінрегіонбуду. Я подумала: «Така сильна жінка. Дуже розібралася в ситуації». Мені здається, саме тоді всі почали розуміти, що треба змінювати управителя.
Після запуску ТЕЦ пориви мереж були щодня – до середини грудня. Ціле літо тепломережі були без води. Через старість і корозію, коли туди потрапила вода, щодня було по 3-4 серйозні пориви. Ми на місці шукали всіх, яких могли знайти, сантехніків, зварювальників, хто мав техніку, хто що міг. ЛОДА допомагала, приїжджали комунальні служби Львова.
На початках мене кликали на кожен порив. Бо в нас не було ні майстрів, ні техніки. Доводилося їхати на приватні підприємства, просити, дзвонити, щоб дали якогось екскаватора, крана. Мені доводилося бути всюди. Треба було виїжджати, телефонувати, оперативно реагувати навіть серед ночі. Люди теж включалися у той момент. У нас є ОСББ в будинку. Там одного разу був порив. Я рідко тоді заходила в чат ОСББ у вайбері, але бачу – ожив. І там пишуть: «У нас під домом порив, хлопці ремонтують, давайте зробимо їм канапки». І виносили працівникам канапки. То були майстри зі Львова. Тоді більшість людей, мені здається, розуміли, що маємо спільно діяти, щоб досягнути якогось результату. І це мені додавало сили.
Мій робочий день тоді був не просто неврегульованим, а якимось розтягнутим. У листопаді я додому приходила не раніше 21-ї. Мої батьки знали: якщо після 21-ї мене нема, треба телефонувати і питати: «А коли ти сьогодні дитину забереш?». Тоді мені дуже допомогла родина, чоловік. У раді також усі були тоді дуже дружні. Як потрібна була позачергова сесія, всі могли зібратися впродовж години.
Політичні баталії гірші, ніж справжня надзвичайна ситуація
Як тільки ми закінчили з поривами, почалися дискусії про бюджет 2020. Хотілося, щоб він був кращим, але ми не передбачали великих надходжень. Це був компромісний бюджет, який нам дався у великому політичному напруженні. Потім ми ще мали розподілити 16 млн залишків із минулого року, «бої розгорнулися з новою силою» і… прийшла нова біда – коронавірус. Отож левову частку залишків бюджету з минулого року ми перевели на підтримку медицини. Надзвичайна ситуація нас знову об’єднала. І я дуже вдячна всім колегам, і всім новороздільчанам, які так вміють бути разом у часі кризи. Всі ці «бої без правил», ці політичні баталії для мене є гірші, ніж справжня надзвичайна ситуація.
Я не люблю приймати одноосібних рішень. Зазвичай, збираю наради, радимося і після того я вирішую. Чоловікові на моєму місці, думаю, було б легше. Іноді такі коментарі в соцмережах…
У мене досі нема заступників. Я працюю за чотирьох: міського голову, обох заступників і секретаря ради. Від обов’язків секретаря мене ніхто не звільняв, додалася робота міського голови, а заступників має затвердити міська рада. Я подавала кандидатуру – не прийняли. Але ще при формуванні бюджету депутати хотіли забрати з нього гроші, передбачені на зарплати заступників. Наразі мені самій доводиться всі комісії в раді очолювати, все тягнути на собі. Нема такого розподілу, як завжди був: один заступник відповідав за житлово-комунальну галузь, інший – за інвестиції та соціальну політику. І я не можу захворіти чи піти у відпустку, бо не маю кому передоручити право першого підпису.
Також у нас недоукомплектований виконком. Має бути 15 осіб, але зараз нема 2 заступників, голови, двоє не ходять і їх виключили, 2 недообрали, то фактично є 8 – рівно стільки, скільки треба для кворуму. І рівно стільки, скільки треба для прийняття рішень. Кожен голос – золотий, і ніхто не має права захворіти, бо тоді засідання не відбудеться.
Я дала собі слово – вистояти
У мене маленька донечка, якій буде 5 років. Це така радість у хаті! Чоловік підтримує. Радіє кожен раз, коли я приходжу з якимось успіхом. Розраджує, коли починається чергова боротьба проти мене.
Бувають дні, коли не хочу йти на роботу. Але я навіть не можу піти «за власним бажанням». Тоді не буде кому, елементарно, підписувати документи на фінансування бюджетної сфери, в т.ч. лікарні. А ще я розумію, що є наступність влади. Я працювала чотири роки секретарем, тому на перше листопада я знала, як це все працює у міській раді. У нинішній важкий період, якби прийшла нова людина, я розумію, що їй важко було би відразу вникнути у ситуацію. Тому я не можу піти.
Після виборів до Нового Роздолу мають приєднатися чотири сільські ради і одна селищна. Коли закінчиться карантин і мине надзвичайна ситуація, я поїду в навколишні села – треба говорити з людьми про майбутнє громади. Хочу, щоб ми розуміли одні одних, спілкувалися і ще до виборів напрацювали основу стратегії ОТГ.
Часу на хобі у мене тепер нема. Колись, до народження доньки, танцювала народні танці. Потім вмовила чоловіка ходити на бальні, але ніяк не знайду вільної години. Доки не почала здійснювати повноваження міського голови, хоч в спортзал ходила…
Я себе налаштувала, що до обрання міського голови я зобов’язана працювати і викладатися на повну. Я дала собі слово – вистояти, і я зроблю все, що від мене залежить, щоб через 5-10 років Новий Розділ був містом молодих сімей, з гарною набережною довкола озера. Знаєте, яка в мене мрія? Щоб озеро було ще краще, ніж тернопільське…
Підготувала Анна Герич
