Нині Ірина Славова – депутатка Мелітопольської міської ради та керівниця ГО «Українська жіноча демократична мережа». Ще п’ять років тому вона й не планувала пов’язувати своє життя із політикою. Однак Революція Гідності та гендерні квоти змінили плани Ірини, тож тепер вона як активна депутатка не лише впливає на розвиток власної громади, а й допомагає іншим жінкам будувати політичну кар’єру.
Ірино, чому ви вирішили йти в політику?
Із 18 років я розбудовувала власний бізнес – це був магазин чоловічого одягу. У часи президенства Януковича на бізнес був шалений тиск, працювати в таких умовах було неможливо, і я долучилася до місцевих протестів. А згодом, у 2014 році, коли розпочався Майдан, стала однією із активісток у Мелітополі.
Коли кілька років тому політичні партії почали формувати списки до виборів, мені запропонували доєднатися до однієї нової політичної партії та балотуватися до місцевої ради.
Пізніше я дізналася, що жінок тоді активно запрошували саме через гендерні квоти, але для мене це була серйозна пропозиція і серйозний виклик.
Я довго вагалась: не знала, чи я хочу, чи мені варто… Але потім зрозуміла, що якщо ми хочемо змін, то потрібно змінюватися і самим, виходити із зони комфорту. І після перемовин із сім’єю, я вирішила брати участь у місцевих виборах.
Читайте також: Наталія Озерянська про конфлікт із головою Олександрівської ОТГ: «Він думає, що має конкурентку…»
Як сприйняла сім’я ваше рішення?
Чоловік довго не погоджувався, але я його переконала. Та очікування від депутатської роботи і реальність були зовсім різними. Ми думали, що депутатство буде забирати набагато менше часу. У нас був сімейний бізнес, який довелося закрити, бо я зрозуміла, що не можу приділяти час усьому.
Я не дуже знала про роботу депутата, а тому почала багато вчитися. Мене часто не було вдома, чоловік не дуже позитивно сприймав мій новий напрямок роботи. На початку мого депутатства у нас були складні стосунки. Але згодом він зрозумів, що результати варті зусиль і часу. І тепер моя сім’я – моя найбільша опора та підтримка.
Що було найскладнішим під час виборчої кампанії?
У мене був округ, де попередні роки вигравала одна й та ж політична партія, яка не дуже чесними і законними способами завойовувала прихильність містян. Тому коли я приходила на зустрічі з виборцями, вони часто запитували: «Ви нам заплатите? Тоді проголосуємо за вас!».
І всі два місяці передвиборчої кампанії я фактично жила на своїй дільниці, обійшла усі квартири, поспілкувалася з усіма мешканцями, щоб донести їм думку: якщо люди купують ваші голоси, вони будуть відстоювати свої інтереси, коли отримають владу. Такі депутати будуть повертати собі гроші, витрачені зараз. А це ваші гроші, ваші податки, які могли б піти на якісь корисні речі для вас та ваших дітей.
Весь цей час я майже не бачилася із сім’єю…
Як вважаєте, така зануреність у вибори є великою перешкодою для участі жінок у політиці?
Звісно, це виклик, не всі підуть на таке. І мова не лише про жінок, а й про чоловіків.
Як на мене, найбільша перешкода, через яку жінки не йдуть у політику – це стереотипи.
У нас на підсвідомості вкорінилося, що політика – це чоловіча справа. І коли в Україні була запроваджена гендерна квота, до неї ставилися скептично. Жінкам пропонували брати участь у виборах, а потім казали, що вони можуть скласти мандати, щоб зайшли чоловіки. Тому для тих жінок, які хотіли бути депутатками, була боротьба не лише за голоси виборців. Потрібно було переконати і себе, і свою сім’ю, і своїх однопартійців, що ти хочеш і будеш депутаткою.
Зараз ми бачимо в політиці багато потужних жінок. Але якби не гендерна квота, ми б могли ніколи про це не дізнатися.
До речі, ми були однією з перших міських рад, яка проголосувала проєкт рішення про звернення до Верховної Ради України щодо гендерної рівноваги у виборчому законодавстві. Серед іншого просили ввести норму про представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати відповідних рад у багатомандатних виборчих округах не менше 40% від загальної кількості кандидатів у виборчому списку.
Потім завдяки тому, що наша громадська організація «Українська жіноча демократична мережа» має у складі чинних депутаток різних рівнів рад по всій країні, наші членкині підготували схожі проєкти рішень та проголосували їх на сесіях своїх міських рад. Ми проводили регіональні конференції та експертні обговорення із залученням народних депутатів. Таким чином вдалося посилити й активізувати ідею ухвалення гендерних квот на законодавчому рівні.
Чи складно вам було лобіювати рішення про гендерні квоти у міській раді, яка переважно складається із чоловіків?
Наша міська рада переживала особливу політичну кризу. Але я знайшла підтримку і в своїй фракції, і в коаліції, хоча, фактично, була єдиною жінкою.
Чоловіки усіх фракцій підтримали це рішення, аби показати, що наша міська рада об’єднана спільними цінностями. Хоча насправді не дуже серйозно тоді сприймали це звернення, не вірили що все так далеко зайде. Але зараз багато хто пишається, що був долучений до цього проєкту рішення, і що саме їхнє голосування дало поштовх упровадженню гендерним квотам.
Читайте також: Наталія Коваль, Хмельницька облрада: «На багатьох людей карантин одягнув маски, але з багатьох їх зірвав…»
Відчували дискримінацію у депутатській роботі?
Я працювала із чоловіками, коли мала власний магазин. Тому знала багатьох депутатів і підприємців, бо вони були моїми клієнтами чи партнерами по бізнесу.
Коли уже стала депутаткою, для деяких депутатів це було подивом. Тому що люди будували свою політичну кар’єру все життя, брали не один раз участь у виборах, але не перемагали. А я, ніколи не плануючи йти в політику і ставати депутаткою, отримала цю перемогу.
У міськраді я потрапила в команду, де був міський голова та секретар. Я не була в опозиції, тому працювати мені було комфортно. Чоловіки-колеги до мене ставилися як до гравця зі своєї команди.
Звісно, що певні депутати спочатку сприймали мене як жінку, яка просто випадково потрапила у депутатський корпус. Це було не дуже приємно, але працювати не заважало. Тож нині я очільниця комунальної установи «Агенція розвитку Мелітополя», яка за підтримки депутатів займається розвитком міста, і випадковою людиною в цьому я себе аж ніяк не почуваю.
Що вам вдалося зробити на посаді депутатки?
Мені було важливо віддячити людям, які голосували за мене. Тому я співпрацювала із об’єднаннями будинків. Вони формували запити про потреби, і ми вирішували їх. Це й ремонт внутрішніх доріг, і облаштування тротуарів, озеленення…
Люди побачили, що з депутатом можна співпрацювати, і почали активно включатися в роботу, подавати свої пропозиції на бюджет участі.
Я також стала ініціаторкою проєкту рішення, яке виділяло окреме фінансування на дитячі садочки, щоб ті не збирали кошти із батьків на канцелярію й побутову хімію. Це було на початку роботи депутата, я тоді стала членкинею бюджетної комісії і знала, що після децентралізації ми отримали значні кошти у міський бюджет. Місто реально мало фінансову можливість покривати такі витрати дошкільних навчальних закладів. А я як мама двох дітей знала, що батьки здають постійно гроші у садочок, і хотіла змінити цю практику.
Що цікаво: керівники садочків були проти, сварилися з нами, казали, що депутати втручаються у їхню діяльність. Потім підключали батьків, які казали, що грошей ні на що не вистачить. Ми проводили тоді багато інформаційних кампаній, зустрічей, щоб пояснити, як це працює і чому це вигідно.
Програма таки запрацювала. Місто виділило 2 млн 100 тис гривень суто на побутову хімію, дрібні витратні матеріали для садочків. Програма працює 5 років, і суперечок більше немає.
Також я ініціювала створення молодіжного парламенту. Я відчула на собі, коли пішла у політику, як бракує знань про роботу депутата. А у нас є багато молоді, якій цікава така діяльність. Тому ми створили їм простір для розвитку та навчання.
На посаді керівника «Агенції розвитку Мелітополя» вдалося залучити в місто багато грантових програм. Зокрема ми розробляємо можливості для комфортних поїздок по місту велосипедом та працюємо над упровадженням SmartCity й інших електронних сервісів у місті.
Чи варто жінкам іти у політику?
Варто, якщо вони відчувають у собі сили пройти цей шлях до кінця та бути депутаткою всю каденцію. А не лише для того, щоб закрити собою квоту.
Я впевнена, що є дуже багато жінок, які хочуть впливати на життя у своїх громадах, але їм бракує прикладів, натхнення, підтримки від своїх колежанок. Я би радила йти в політику і ділитися своїм досвідом з іншими, розповідати про труднощі, ризики, особливості депутатської діяльності.
Адже насправді у виконавчій владі набагато більше жінок, ніж чоловіків. Вони знають, як функціонує місто, що йому потрібно і на що можна впливати. Вони виконують усі рішення, які ухвалюють депутати. Кому як не їм знати, які рішення краще ухвалювати.
Читайте також: Любов Майборода: «Я знаю, як важко працювати, коли чоловіки стукають, грюкають і не дають тобі виступати»
Де брати таке натхнення і підтримку?
У інших депутаток! Ми створили ГО «Українська жіноча демократична мережа», аби показати й переконати жінок, що вони не просто номінально прийшли до влади, щоб закрити собою квоти. Вони мають стати активними у житті своїх міст. Нас об’єднала Любов Майборода, депутатка Черкаської обласної ради, і спочатку було п’ятеро представниць із різних областей: Вінниця, Івано-Франківськ, Слов’янськ та Мелітополь. Ми почали об’єднувати навколо себе інших активних депутаток, і тепер маємо сильну організацію, яка нараховує понад 400 членкинь, 80% яких – це чинні депутатки, у тому числі й депутатки Верховної Ради.
Таким чином ми сформували не просто мережу, яка надихає, ми можемо швидко дізнатися про стан справ у інших регіонах, перейняти позитивні практики, отримати допомогу у впровадження тих чи інших кейсів.
Зараз ми ще також проводимо навчання для тих, хто планує брати участь у виборах, аби якісно й кількісно збільшувати присутність жінок у радах.
Чи плануєте ви іти на наступні вибори?
Так. Якщо ми агітуємо інших жінок, то маємо не забувати і про власний приклад.
Інна Наливайко, для 50%
