Людмила Кицак — освітянка у четвертому поколінні, викладачка літератури, кандидатка філологічних наук та депутатка Житомирської обласної ради. Хоча запевняє — мріяла не про депутатство, а про допомогу людям. Бо так виховали батьки: потрібно ділитися тим, що маєш, та відстоювати права тих, хто сам не може.
За три роки депутатства Людмила встигла побути керівницею фракції, нині вона заступниця постійної комісії з гуманітарних питань та очолює депутатську групу з гендерних питань «Рівні можливості» Житомирської обласної ради. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну почала волонтерити. Також активно промотує тему України на міжнародному рівні: шукає партнерства та можливості співпраці, привозить за кордон виставки й митців, аби голос України не стихав.
Зокрема, після нещодавнього візиту у Польщу, який організував Національний Демократичний Інститут для депутаток-представниць груп із гендерних питань, Людмила організувала в Любліні фотовиставку про наслідки війни для Житомирщини. А ще — запартнерилася із іншими депутатками, щоб разом підтримувати медичні заклади області.
Про виклики депутатства, цінність підтримки та важливість партнерства — далі у розмові.
Завжди була активною людиною, ніколи не сиділа на місці й займалася громадськими ініціативами
Це ваша перша депутатська каденція. Розкажіть, чому вирішили брати участь у виборах і з якими ідеями балотувалися?
Насправді, я ніколи не прагнула бути депутаткою. Просто завжди була дуже активною людиною, ніколи не сиділа на місці й займалася громадськими ініціативами.
У 2019 році на виборах до Верховної Ради мій брат переміг та став народним депутатом України. Згодом мали відбутися місцеві вибори, багато політичних партій шукали нові обличчя. А я мала досвід роботи у різних виборчих кампаніях. До того ж, брала участь у навчаннях для розвитку жіночого лідерства, проведення передвиборчих кампаній, які реалізовував Національний Демократичний Інститут та Український жіночий фонд.
Також у мене дуже вірив брат (Богдан Кицак — народний депутат, партія «Слуга народу» — ред.) Запропонував, щоб я рухалася у його команді, мотивував. Тож маючи певні знання, досвід і підтримку, ухвалила для себе рішення балотуватися.
Головні ідеї, з якими йшла на вибори — це розбудова нашої області, підтримка звичайних людей, розвиток спорту, освітньої галузі, культури, інвестиційної привабливості регіону.
Поруч мають бути люди, яким можна довіряти
Ви говорите про цінність підтримки. На вашу думку, чи треба наставник для політиків, депутатів?
Так, це дуже важливо. І навіть не скільки наставник, а просто людина, яка підтримає.. Яка знаходить правильні слова, щоб надати сил, але також може вчасно дати копняка. Для мене основне — це підтримка брата. Бо коли політик один, він мало що може зробити для свого виборчого округу. Завжди мають бути поруч люди, яким можна довіряти.
Читайте також: Підтримка, щасливе дитинство й «вікно можливостей»: як мотивувати жінок іти в політику
У нас цінності із братом однакові, тож ми намагаємося втілювати, прищеплювати їх нашій команді. Основна із них — це допомога людям. Також отримую неймовірну підтримку від Оксани Давиденко. Ми з нею познайомились на тренінгах, а тепер вона консультантка нашої депутатської групи. Оксана дуже допомагає нам у роботі та підтримує, підсвічує нашу діяльність, вміло спрямовує та влучно радить. Це дуже цінно.
Важливо розуміти, що депутатство на рівні місцевих рад — це суто волонтерська діяльність. Коли ми говоримо про Верховну Раду, то там депутати отримують зарплату. Тож можна і потрібно піти з роботи, щоб займатися тільки законодавчою діяльністю. Якщо ти депутатка будь-якої іншої ради, і в тебе є родина, до того ж, ти на рівні з чоловіком забезпечуєш сім’ю, то не кожна може собі дозволити відмовитися від роботи і весь час присвятити лише депутатству.
Читайте також: Анна Горська: Активна жінка — це норма для сучасного світу
Треба далі працювати на основній роботі і вести громадські справи. Мені здається, це один із аспектів, який також гальмує жінок на шляху до участі у виборах. Мені пощастило, що маю повну підтримку від чоловіка та своїх трьох дітей, мами.
Але є депутатки, які самі виховують дітей чи мають на утриманні батьків. І вони мусять працювати повноцінно. Це дуже обмежує. І тому, коли є люди, які підтримують, підбадьорюють, показують результати роботи — це надзвичайно важливо.
У нас люблять гречкосіїв, із цим треба боротися
А від виборців ви отримуєте таку підтримку?
У нас насправді люди не дуже розуміють обов’язки депутатів різних рівнів рад. І найчастіше їм важливо, щоб депутат просто щось робив або щось дав.
Ще на початку моєї каденції, у перший рік депутатства, я сідала у власне авто і їздила навіть у найвіддаленіші села Бердичівського району. Мені було важливо підтримувати і чути тих людей, які за мене голосували. Я розуміла, що була обрана не просто за списком, а що люди проголосували за моє прізвище, тож мені хотілося виправдати цю довіру.
Намагалася займатися просвітництвом, пояснювала, що завдання обласних депутатів і депутаток — стратегічне планування. Ми не маємо їздити по округах, щоб наприклад, проводити газ, засипати ями перед будинками виборців чи вивозити сміття. Ми маємо скласти обласну програму, закласти цілі та бюджет, розробити комплексну програму, завдяки якій умовно газ проведуть не в одне село, а в район, чи з’явиться програма, завдяки якій вивозитимуть сміття систематично. Але це переважно нецікаво виборцю. Люди хотіли, щоб я приїхала на день села, привезла цукерок, роздала дітям. У нас досі люблять гречкосіїв, і з цим треба боротися.
Я перемогла чоловіків на окрузі, які не вперше балотувалися і раніше отримували перемогу
Ви казали, що ніколи не планували бути депутаткою. Чи змінилося зараз ваше ставлення до політики?
Я вперше обиралася і мала «рожеві окуляри». Думала, що прийду і почну змінювати те, що до мене ніхто не робив. Я дуже відчувала відповідальність. По-перше, тому що брат — депутат Ради, і люди повірили також йому, а зараз цю довіру переклали на мене. По-друге, тому що мене обрали не просто за партійним списком, а я своїм прізвищем подолала квоту. У окружному списку була другою. Перемогла чоловіків на своєму окрузі, кандидатів, які не вперше балотуються і раніше отримували перемогу.
І от, коли я вже стала депутаткою, реальність виявилася іншою. Зрозуміла, що багато хто в раді лобіює свої інтереси, і мало хто насправді хоче щось змінювати. Навіть у якийсь момент подумала про складання повноважень.
Читайте також: Ольга Айвазовська: Треба продовжувати працювати над тим, щоб у владі було більше жінок
Тоді мені знову допомогли мої «підтримники». Я відверто поговорила з братом, і він запитав: «Ті люди, які зайдуть після тебе, чи хто вже пройшов, — хто з них зможе і захоче зробити більше хорошого для людей, ніж ти?»
І я зрозуміла, що мені є за що боротися. У мене немає власних інтересів у депутатстві, я просто хочу, щоб все працювало так, як має працювати, щоб люди отримували те, на що заслуговують. Тому моя поведінка інколи дивує колег.
Наприклад, бачу, люди з іншого округу постійно просять, щоб до них у селище зробили дорогу: пишуть запити на депутатів, ходять на сесії. Вони реально вмотивовані. І я кажу їм: давайте допоможу! Усі дивувалися. Мовляв, нащо я це роблю, це ж не мій округ. Так, не мій, але область у нас одна, а ми — обласні депутати. Чому не можна робити добре всім мешканцям області?
Завжди думаю, чи говорили б так із чоловіком? Певно, що ні
Ви стикалися із перешкоджанням вашій депутатській діяльності, упередженнями чи сексизмом?
Так, сексизм у раді є. І це видно неозброєним оком. Наприклад, донедавна жодна жінка не очолювала жодної комісії, жінки не входили в керівні органи, лише одна жінка очолює фракцію. Зараз у нас з’явилася жінка-очільниця постійної комісії.
Я відчуваю упереджене ставлення від деяких колег. Був випадок, коли на комісії, де я головувала, я утрималася від голосування. Тоді рішення, яке дуже активно лобіював один депутат, не ухвалили. І він просто на засіданні почав переходити на особистості, кричав образи щодо моєї викладацької компетентності.
Я завжди у таких випадках думаю, чи говорив би він так до чоловіка? Певно, що ні.
Ми тоді навіть ухвалили рішення, щоб комісія з питань депутатської етики розглянула недостойну поведінку цього депутата. Але питання досі невирішене, ніхто не надав цьому значення.
Читайте також: У Хмельницькому пропонують відкликати депутатів за сексизм та дискримінацію
Хоча насправді оце упередження до жінок заважає просувати якісь справді важливі ініціативи. Наприклад, минулого року я готувала проєкт рішення щодо звернення до Верховної Ради щодо ратифікації Стамбульської конвенції.
Ми депутатською групою із гендерних питань розробили проєкт рішення, відповідна депутатська комісія проголосувала одноголосно «за». А президія не підтримала, бо цей самий депутат, який публічно ображає жінок у раді, виступив із промовою, що Стамбульська конвенція — це геї, лесбійки і так далі, почав гнати пропаганду російської церкви. Оскільки більшість президії — це чоловіки, вони із солідарності підтримали свого колегу і проголосували проти. Згодом президент підписав ратифікацію цього документу, і тепер хочу подивитися як наша рада голосуватиме за ті чи інші зміни до програм, щоб вони відповідали положенням Стамбульскої конверції.
Депутатство допомагає волонтерити
Ви говорили про виклики та перешкоди. А чи є щось, чим допомагає вам депутатство?
Коли ти депутатка, то простіше займатися волонтерством. Наприклад, після 24 лютого, коли багато людей почали їхати із східних та північних регіонів, із Київщини, вони їхали через Житомирську область. Тоді багато хто шукав тимчасовий прихисток. І вони телефонували на гарячі лінії, які самостійно організувалися і з якими я співпрацювала. І я як депутатка мала контакти усіх, кого потрібно, знала кому дзвонити, де шукати місця, кого просити відкрити гуртожиток чи дати дозвіл на поселення. Тобто розуміла всю цю бюрократичну машину і логіку дій: кому треба подзвонити першому, щоб вирішити питання одразу.
Після 24 лютого завдяки статусу депутатки вдалося організувати виїзний забір крові в одній із громад району. А пізніше, маючи тісну співпрацю із громадами, ми реалізувати проєкт «Тушкована індичка для перемоги», виготовивши кілька тисяч банок тушкованого м’яса. Наша команда постійно здійснює гуманітарні місії на деокуповані території та на передову. Дуже добре пам’ятаю поїздку у звільнену Бучу, Бородянку та найближчі деокуповані села, куди везли хліб, воду, ковбасні вироби, крупи та ліки.
Читайте також: Депутатство як бонус: що стає в пригоді жінкам, які волонтерять?
Завдяки депутатському статусу вдається допомагати громадам. Ще до 24 лютого у Рейській школі ми відремонтували подвір’я, розпочали ремонт спортзалів у двох школах, актової зали в Половецькій школі. Вдалося допомогти з придбанням спеціальних навчальних матеріалів та ремонтом приміщень Бердичівському педагогічному та Бердичівському медичному фаховим коледжам.. У Ружині відремонтували шкільний харчоблок, планували розпочати термосанацію. Але 24 лютого зупинило багато проєктів. Та співпраця з громадами продовжилася вже в іншому, гуманітарному руслі: вдавалося домовлятися про гумвантажі, підтримку ВПО. Приємно, що активізувалися волонтерські активісти по області.
Міжнародні візити посилюють голос України за кордоном
Також депутатство відкриває можливості партнерства із міжнародними організаціями та країнами. Ми можемо доносити свої ідеї чи потреби одразу тим, хто може допомогти їх вирішити. Бо коли звертається депутатка, то це має вагу.
У серпні минулого року завдяки радниці нашої депутатської групи Оксани Давиденко, я потрапила на зустріч із депутаткою Люблінської міської ради Маєю Заборовською. Відтоді хотілося ще тісніше налагодити зв’язки із польськими колегами.
Згодом Національний демократичний інститут організував депутаткам із семи областей навчальний візит у Польщу. Ми зустрілися із представниками й представницями влади й громадського сектору та ділилися досвідом у різних сферах: молодіжна політика, культура, освіта, розбудова інклюзивного та гендерно-орієнтованих просторів. Дуже багато говорили про роль жінок у відбудові та розвитку громад, про розвиток жіночого бізнесу.
Я повернулася із багажем досвіду. Особливо цікаво було послухати про освітню реформу, бо я працюю у цій сфері. Побачити, в яких умовах навчаються діти в Польщі, як продумані освітні простори, як враховують потреби викладачів і учнів. А також дізнатися, як вони працювали із запереченнями реформи, як доносили людям, чому це важливо. Тобто, ми фактично побачили, що може бути в Україні через кілька років, якщо реформа пройде успішно.
Візит відбувся у грудні, а вже у лютому ми підготували спільний захід — 24 лютого у Люблінському центрі культури наша група презентувала фотовиставку «Біль війни. Житомирщина-2022», де у світлинах фотохудожників ми розповідаємо про наслідки війни на Житомирщині. Це виставка двох фотографів. Цікаво, що один із них — Денис Моцний – це депутат Бердичівської міської ради, який також є членом депутатської групи з гендерних питань. Фотовиставка працюватиме в Любліні 30 днів, і я сподіваюся, вирушить мандрувати іншими польськими містами.
Також маємо ще кілька домовленостей про співпрацю. Зокрема, під час зустрічі із місцевим жіночим бізнес-клубом я запропонувала реалізовувати у Польщі українську сувенірну продукцію. У нас є громади, де майстрині виготовляють ляльки-мотанки. Одну таку ми подарували під час візиту. І їх це дуже зацікавило. Вірю, що вдасться це розвинути в продуктивну співпрацю. Адже це не лише промоція нашої культури за кордон, це і підтримка для наших жінок, які зараз долають труднощі війни.
Корисно робити такі візити, бо ми продовжуємо бути на слуху в наших західних партнерів, посилюємо голос України за кордоном. Не знаю, чи могла б зробити це так ефективно, якби не була депутаткою.
Дуже ціную таку підтримку Національного Демократичного Інституту та співпрацю з депутатами різних рівнів рад і різних країн (уже можу впевнено про це казати). Вірю, що Україна швидко переможе, і ми створимо новий безпековий демократичний простір.
Інна Наливайко
