Home Відео На голову вище за чоловіків: гендерна політика в секторі безпеки й оборони

На голову вище за чоловіків: гендерна політика в секторі безпеки й оборони

Про що йшлося під час публічної дискусії за участю представників Міністерства оборони та представництва НАТО в Україні

В America House Kyiv днями відбулася публічна дискусія «Гендерна політика в секторі безпеки й оборони». Говорили про те, чи існують рівні можливості для жінок і чоловіків в оборонному секторі та про необхідність напрацювання механізмів захисту від домагань та дискримінації.

Любов Гуменюк – головна спеціалістка Департаменту військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України. Працює в міністерстві з 1994 року. Переконана, що просування кар’єрною драбиною цілковито залежить від бажання жінки. Мовляв, багато жінок отримують звання майора і далі не хочуть рухатися, мотивуючи це тим, що мають сім’ю і більше часу приділяти рідним.

Юлія Микитенко – лейтенантка, командирка першого жіночого взводу в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. Перше офіцерське звання отримала після навчання екстерном, коли була на контракті в 54-й механізованій бригаді. Командувала на Донбасі розвідувальним взводом. Ветеранка АТО, дружина загиблого воїна. Вважає, що призов повинен бути однаковим як для чоловіків, так для жінок. На думку Юлії, це дасть змогу відкинути спекулятивні питання про гендерну рівність і нібито небажання жінок служити строкову службу.

Джим Свендсен – радник з питань жінок, миру та безпеки у Представництві НАТО в Україні, капітан Збройних сил Канади. Його призначили на посаду в грудні 2019 року. Визнає, що в усіх арміях світу є сексизм. За його словами, минулого року в Канаді навіть збільшилася кількість скарг на сексизм в армії. На думку пана Сведсена, це можна сприймати як позитивний показник, адже жінки почуваються у безпеці й не бояться повідомляти про такі прикрі випадки.

Дискусія розпочалася із запитання головної редакторки ресурсу «Жінки – 50% успіху України» Лесі Ганжі про впровадження стандартів гендерної рівності в Міноборони. Пані Гуменюк визнала, що активізація цих процесів відбулася у 2014 році з початком війни на Донбасі.

«Жінки відчули потребу й необхідність долучитися до справи захисту Батьківщини, цілісності своєї землі й держави. Але на той час у законодавстві України було багато обмежень для того, щоб жінка повноцінно виконувала свої обов’язки військової служби. Так, наприклад, для жінок були переважно відкриті посади тилового забезпечення, фінансування і небойові посади. Тобто у них не було змоги офіційно обіймати посади, за якими вони практично виконували свої обов’язки. Їх оформлювали швачками, прачками, кухарками, але насправді вони були снайперками чи кулеметницями», – пригадала Любов Гуменюк.

Юлії Микитенко не довелося «попрацювати» швачкою, адже вона підписалаконтракт у 2016 році, а стала на посаду командирки розвідувального взводу в 2017 році.

«На той момент, на щастя, вже був прийнятий закон, який відкрив дуже багато посад. Це сталося завдяки «Невидимому батальйону», який займався адвокаційною кампанією щодо просування рівності й відкриття посад для жінок. Тому в мене не було проблем із офіційним оформленням», – зауважила Микитенко.

Як з’ясувалося під час дискусії, попри те, що заборону понад 450 професій вдалося скасувати, однак, за словами представниці Міноборони, жінкам нібито досі забороняють обіймати низку посад, пов’язаних із вибухонебезпечними предметами, отруйними речовинами та водолазними роботами.

Читайте також: МОЗ скасувало «пережиток минулого» – наказ про заборонені професії для жінок

«Дійсно, існують обмеження. І дійсно Міністерство оборони не завжди має на це вплив. Наприклад, на практиці жінці заборонено бути водолазом і служити на підводному човні. Але тут є питання вибору. Якщо вона готова служити на підводному човні, то чому ні? Чому якісь піджаки в Міністерстві охорони здоров’я будуть вирішувати за мене? А може я хочу служити, може я краще буду виконувати функції, ніж багато чоловіків?», – переконана Микитенко.

У свою чергу, громадська діячка і керівниця проекту «Невидимий батальйон» Марія Берлінська наголосила, що не варто дезінформувати людей:

«Насправді цей список скасовано, і проблема в тому, що Міноборони не хоче свої документи привести у відповідність. Це ваша «підзаконка», і ваше недопрацювання».

Також під час дискусії учасники й учасниці обговорили проблеми «липкої підлоги» й «скляної стелі» в оборонному секторі.

«У мене є колега, яка має диплом магістра і є чемпіонкою з реслінгу. Її звати Ольга. Вона може робити все, що і я – як фізично, так і морально чи ментально. Якраз повернулася до Канади після служби в Іраку. Її заохочували обіймати вищі офіцерські посади, але вона вирішила залишитися рядовою. Я сподіваюся, що Ольга колись буде на якійсь високій посаді – можливо, навіть міністеркою оборони в Канаді. Але це має бути її вибір», – зазначив пан Свендсен.

В апараті Міноборони працюють 46,2% жінок-держслужбовців, у тому числі на посадах керівного складу – понад 9%. У частинах безпосереднього підпорядкування Міноборони – 62%, у тому числі на посадах керівного складу – понад 16%. Представництво жінок у миротворчих операціях із підтримання миру й безпеки складає 5%.

«Щодо жінок, які служать в армії, то якщо майже три місяці тому ми мали цифру 11%, то сьогодні вже 12% жінок-військовослужбовців від загальної чисельності ЗСУ. При цьому на керівних посадах військовослужбовців-жінок офіцерського складу маємо більше тисячі осіб», – розповіла Гуменюк.

Тим часом Юлія Микитенко, відповідаючи на питання, чи хотіла б вона стати міністеркою, наголосила, що краще, якщо в людини на цій посаді не буде армійського бекграунду.

«Міністр оборони – це менеджер. А хороший військовий – ще не означає хороший менеджер. Так само як генерал – це лише військове знання. І питання в тому, де більша ефективність. Можна мати нижчу посаду, але виконувати набагато ширші задачі, маючи набагато більший вплив, ніж генерал», – зазначила вона.

Також Микитенко переконана, що далеко не всі жінки готові брати на себе відповідальність, працювати і доводити, що варті більшого, вимагати рівного ставлення до себе.

«Якщо ми вже будемо відверто говорити про гендерну рівність, то деяким жінкам дуже навіть комфортно зберігати статус-кво: робота з 9 до 18, регулярне отримання військових звань, більше часу з сім’єю».

Питання про сексизм у армії, а також про сексуальні домагання і дискримінацію викликало багато суперечливих реакцій. Так, Любов Гуменюк заявила, що не стикалася ні з чим подібним:

«У мене досвід роботи в міністерстві з 1994 року, таких прикладів я не знаю і вони не зафіксовані».

Тоді як Джим Свендсен визнав, що сексизм існує в усіх арміях:

«У канадській армії навіть є такий документ зі складною назвою «Оперативна інструкція…», де зазначено, які конкретно заходи потрібно вжити, якщо має місце якийсь інцидент. Також наголошується, що всі посади мають бути однаково відкриті як для жінок, так і для чоловіків. А щодо порушень, то будь-які неналежні висловлювання чи жарти вважаються неприйнятними і за них передбачене покарання».

Читайте також: Удар у відповідь: як останні 10 років в Україні реагують на сексизм топ-політиків

Юлія Микитенко так само зауважила, що безліч разів стикалася із сексизмом під час служби. Зокрема, коли її призначили на посаду командирки розвідувального взводу, і вона перший раз заїхала в зону АТО.

«Моя задача була провести рекогностування. Треба було ходити по позиціях, відбивати координати. І от на нараді на мене дивиться командир однієї з мотопіхотних рот і каже: «Там стріляють, ти не боїшся?». А я в нього питаю: «А ти не боїшся, там же стріляють?». І такі дурнуваті жартики лунають мало не кожного дня. Як бачимо, в канадській армії є юридичне врегулювання, у нас же в цьому плані прогалина, тому що жінка не буде скаржитися. По-перше, її заплюють у самому колективі, скажуть, що вона без почуття гумору. Далі питання в тому, хто і як буде реагувати. Бо часто йде заминання справ, якщо жінка поскаржиться вище. Але мовчати про подібні речі не можна», – переконана Микитенко.

Із нею погодилася Марія Берлінська, яка наголосила, що дуже важливо не боятися говорити про проблеми такого штибу в армії. Вона також нагадала про скандал, який стався у військовій частині на Хмельниччині, коли полковника Віктора Іваніва звинуватила в сексуальних домаганнях його підлегла лейтенантка Валерія Сікал.

«Я спілкувалася із Валерією і вона розповідала мені, скільки кіл пекла їй довелося пройти. Вона зверталася до військової прокуратури, до поліції, до свого командування, писала рапорти… Це все не працювало. Більше того, на гарячій лінії їй сказали щось в стилі «коли зґвалтують, тоді дзвони». А цей полковник пішов на підвищення. І ми говоримо про людину, яка боролася, яку підтримував її чоловік-військовий. Ви уявляєте, що відбувається із тими, хто боїться боротися і замовчує такі речі?!».

Берлінська також запропонувала Міноборони допомогу в розробці кампанії, щоб провести анонімне опитування військовослужбовців і військовослужбовиць та виробити стратегію боротьби з сексуальними домаганнями в армії.

Старша офіцерка відділу національно-патріотичної роботи Головного управління морально-психічного забезпечення ЗСУ Юлія Гаманенко визнала, що теж стикалася із сексизмом, але не з домаганнями.

«Я пройшла військову кар’єру від курсанта до майора. Вступила в лави ЗСУ в 2006 році. Служила у військах спеціального призначення, потім було командування десантно-штурмових військ, а наразі – Генштаб. І ніколи не було такого, щоб хтось мене домагався. Не тому що боялися, а тому що поведінка жінки-військовослужбовця теж відграє роль. Щодо того випадку, про який усі говорили в ЗСУ, то тут треба ще звернути увагу на дівчину. Може, вона якимись своїми діями так привертала увагу», – зауважила Гаманенко, натякаючи на віктимну поведінку потерпілої.

В аудиторії почали лунати обурені вигуки, тож офіцерка не стала розвивати далі цю тему і поцікавилася у Юлії Микитенко, як вона мотивує і загартовує дівчат свого взводу, «щоб вони розуміли, що приходять у чоловічий колектив, і як не крути, а армія без сексизму – це рожеві мрії».

У відповідь Юлія Микитенко пояснила, що зазвичай навчає курсанток бути жорсткими.

«Позаяк я теж пройшла шлях сексизму, то я з ними постійно про це говорю. Навчаю, що треба себе поводити жорстко. Бути на голову вище за чоловіків. Бо жінка реально стає побратимом, бойовою посестрою, тільки коли вона щось робить краще за чоловіків. У мене зараз дівчата в навчанні в принципі кращі – це логічно, бо це дівчата. А ще в мене є декілька курсанток, які постійно виборюють перші місця на снайперських змаганнях по Києву. Є дівчина, яка б’є нормативи по збиранню-розбиранню автомата Калашникова. Норматив – 9,3 секунди, а вона його розбирає за 7-8 секунд. І хлопець, який із нею змагається, каже: «Ой, щось мені такий автомат неприємний попався, давай може поміняємося».

Захід був організований громадською організацією «Інститут розвитку регіональної преси» в рамках проекту «Жінки – це 50% успіху України» за підтримки Національного Демократичного Інституту в Україні та America House Kyiv.

Вікторія Кобиляцька, 50%

Фото UN Women Ukraine

Більше публікацій
Більше публікацій Вікторія Кобиляцька
Більше публікацій Відео