Забезпечити базові потреби, надати соціальну та психологічну допомогу, відновити зруйноване житло — такої підтримки потребують люди, які потерпають від повномасштабної війни. Саме цим опікується представниця громадської організації «Відповідальні громадяни» Олена Хватинець. Останні два місяці вона координує проєкт «Надання послуг із психосоціальної підтримки, захисту та освіти родинам із дітьми в Харківській, Донецькій, Дніпропетровській та Запорізькій областях» за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Раніше вона обіймала посаду директорки харківського обласного Центру соціальних служб. Із 2022 року активно працює з місцевими громадами, що були деокуповані під час контрнаступу.
«Треба було, щоб сталася війна, щоб люди показали, наскільки вони добрі, наскільки вони можуть одне одного підтримувати. І скільки у нас є ресурсу для того, щоб витримати цю ситуацію. Роками ми просто казали сусідам «доброго дня» і йшли далі. А зараз ми можемо випити з ними каву в під’їзді і поговорити про те, як минув день», — каже Олена Хватинець.
У межах кампанії #ЖінкиВідновлюють» ми поспілкувалися про потреби харківських громад, які постраждали від війни, а також про те, як зараз відбувається їхнє відновлення.
Після 24 лютого ми стали іншими людьми
Повномасштабне вторгнення Олена Хватинець зустріла в Харкові. Пригадує, як о п’ятій ранку її розбудили вибухи. Через кілька хвилин до них із чоловіком завітали сусіди, чий син служить в армії. Вони сказали: «Почалася війна, ідіть шукайте бомбосховище. Бо тут у вас небезпечно». На той момент Олена ще була директоркою Центру соціальних служб. Вона відразу почала телефонувати колегам по роботі. «Переходимо на дистанційний режим, — заявив її тодішній начальник. — Це ненадовго».
«Тоді ще не було такого чіткого сприйняття ситуації. Біль та страх прийшли потім. Коли вже почала надходити інформація про руйнування, звістки про загибель близьких, знайомих. Тоді вже було інше відчуття. А перший день минув досить спокійно. Але після 24 лютого ми стали іншими людьми. У нас з’явилося оте знамените «Ти як?». Вранці прокидаєшся, і перше, що потрібно зробити — це зателефонувати рідним, знайомим, близьким. Щоб почути коротеньке «все добре» або «ок». І все. Пішли далі. Робити те, що потрібно робити», — каже Олена Хватинець.
Відчути біль міста, крокуючи його вулицями
Харків під час повномасштабного вторгнення дуже постраждав. За словами Олени Хватинець, можна було відчути біль міста, просто крокуючи його вулицями. За цей час сталося багато руйнувань, але жінку особливо вразило нищення харківського університету. Адже в ньому вона колись навчалася, це була її alma mater. Також Олену вразила атака на будівлю ОДА. 1 березня 2022 року росіяни запустили туди дві ракети та вбили 44 людей.
«Розумом ми усвідомлюємо (серцем це неможливо сприйняти), для чого вони цілили у військову адміністрацію. Але університет… Це була надважка звістка. Коли нищаться університети, заклади культури, освіти — це вже за межами людського, цивілізованого сприйняття ситуації», — каже Олена Хватинець.
Читайте також: Анна Левандовська: Жінки мають іти в політику, щоб робити свій голос гучнішим
Після 24 лютого чимало людей втратили свої домівки — вони були або зруйновані, або стали непридатними для життя. Як зазначила Олена, в Харківській області постраждало близько 4 тисяч помешкань різної форми власності. До того ж, у регіоні нараховується близько півмільйона переселенців та переселенок. Це люди, які або втратили свої домівки, або не можуть повернутися додому через небезпеку.
«Це дуже велике навантаження і на харківську громаду, і на державу. Тому що людей потрібно підтримати. Людям потрібно допомогти отримати нове житло або відновити те, що є. Про наші соціальні служби зараз мало говорять. Їх більше критикують. Але вони тихенько, невидимо допомагають та підтримують людей у той спосіб і з тими ресурсами, які обрала громада. І наш директор департаменту соціального захисту населення завжди казав нам: «Тримаємося, на параді перемоги після військових будуть іти наші харківські комунальники, а потім уже ми — соціальні працівники разом зі співробітниками освіти та охорони здоров’я». І це нас дуже наснажувало. Бо кожна людина хоче, б щоб її праця сприймалася і підтримувалася», — переконана Олена Хватинець.
Перші зустрічі були дуже емоційними
Олена пригадує, як у червні минулого року працівники й працівниці соціальної служби вперше повернулися до роботи. А в серпні вже працювали за звичним графіком. Звісно, в умовах повномасштабної війни в соцслужб з’явилося чимало нових викликів та обов’язків. Особливо на деокупованих територіях. Тому щойно ЗСУ звільнили нові міста, Олена відразу ж зв’язувалася зі своїми колегами.
«Наші перші зустрічі були дуже емоційними. Ми всі обіймалися, як рідні люди. Цікавилися, кому чого не вистачає, ділися, чим могли, — додатковими матеріалами, їжею, одягом. Це не були суто робочі стосунки. Це були стосунки рідних людей. І це дуже важливо. Скільки в нас добра! Треба було, щоб сталася війна, щоб люди показали, наскільки вони добрі, наскільки вони можуть одне одного підтримувати. І скільки у нас є людського ресурсу — у сусідів, рідних, колег — для того, щоб витримати цю ситуацію. Роками ми просто казали сусідам «доброго дня» і йшли далі. А зараз ми можемо випити з ними каву в під’їзді і поговорити про те, як минув день», — каже Олена Хватинець.
За її словами, частина колег потрапила під окупацію. Із-поміж них і директорка соціальної служби, чий чоловік служив у зоні АТО ще на початку війни. Родина не встигла виїхати, окупанти зайшли в громаду надто швидко. На щастя, волонтери змогли всіх вчасно вивезти.
«Це було дуже важко. Треба було докласти багато зусиль, щоб умовити її виїхати! Залишатися небезпечно, у жінки маленька дитина. До того ж, чоловік в групі ризику. А вона: «Ні, я буду в громаді, люди без мене не зможуть». Є ще одна громада, де залишилася директорка центру соціальних служб. У неї зберігався одяг, який зібрали волонтери. Люди, чиї будинки були пошкоджені чи зруйновані, приходили до неї. Вона всіх одягала. Вона чітко знала, якщо станеться вибух, то в неї є рівно три секунди, щоб лягти. Щоб її уламками не вбило».
Харківські громади поступово відновлюються
Після деокупації потрібно не тільки відновити контакти, а й налагодити роботу соціальних служб та допомогти місцевому населенню. За словами Олени Хватинець, починали вони з організації гуманітарної допомоги. Тому що перше, що потрібно було зробити, — це забезпечити людей їжею, одягом та ліками.
«І дуже дякуємо волонтерам та волонтеркам. Коли потрібно було вивозити з окупації наших людей, мам із дітьми, вони нам надали величезну допомогу. Але зараз громади відновлюються. Є дуже велика підтримка від наших партнерів. Зараз є громадські організації, які створюють мобільні бригади соціально-психологічної допомоги. Бригади надають підтримку жінкам, сім’ям, де є насильство. У тому числі гендернозумовлене насильство, сексуальне насильство. Підтягуються професіонали, які підтримують людей. Починаємо жити, починаємо розправляти плечі».
Читайте також: #ЖінкиВідновлюють: чому важливо залучати українок до процесів відбудови
Але нині в громадах є дуже велика кадрова проблема. Не вистачає професіоналів та професіоналок, які могли б надавати ту саму соціальну та психологічну допомогу. До того ж, у деяких районах все ще небезпечно. Наприклад, Вовчанськ та Куп’янськ постійно потерпають від ворожих обстрілів. Тому в цих містах активна робота соціальних служб не ведеться.
Психологічна допомога зараз особливо на часі
Окрім покриття базових потреб, мешканці деокупованих територій потребують ще й психологічної допомоги. Тому робота психологів і психологинь там дуже на часі.
«У нас 1 березня відкрили регіональну психологічну службу в партнерстві з благодійним фондом «Відродження громад». Зараз усе це підтримується Харківською військовою адміністрацією. До роботи були залучені фахівці, які пройшли відповідну підготовку та добре знаються на воєнній психології. І вони почали виїжджати в громади, які наближені до лінії фронту, які були в окупації. Це Чугуївська, Балаклійська, Ізюмська громада. Вони навіть до Куп’янська добирались. Працюють мобільні бригади соціально-психологічної допомоги для сімей із дітьми. Вони допомагають психологічно, консультують, надають інші соціальні послуги. Ці бригади також можуть проводити якісь активності для дітей», — розповідає Олена Хватинець.
За її словами, сьогодні служба зайнятості працює особливо активно. Є багато програм із підтримки населення — і для молоді, і для переселенців та переселенок, і для молодих сімей. Олена Хватинець також зазначає, що зараз за допомогою фонду ЮНІСЕФ створюються мультифункціональні простори, де молодь може отримувати нові знання для працевлаштування. Також відкриваються молодіжні хаби. Є стратегія — підтримувати молодь, щоб вона могла працювати та допомагати собі самостійно. Також діють нові ініціативи щодо протидії домашньому насильству. За словами Олени, на початку цього року презентували інтерактивну мапу допомоги. На ній відмічені локації, де постраждалі від насильства можуть отримати необхідну інформацію.
«У нас є законодавство, є відпрацьована система. У нас сьогодні в Харкові є і шелтери, і мобільні бригади, які працюють суто з темою насильства. Є Центр допомоги врятованим, який відкрили влітку цього року. Туди кожна людина може прийти та отримати допомогу — психологічну, юридичну, гуманітарну. Також вона може отримати інформацію про безпекові простори», — каже Олена.
Діти перебувають під значним психологічним навантаженням
«Сьогодні найбільш постраждала категорія населення – це діти. Багато дітей залишилися тільки з мамами або бабусями, бо батьки пішли у військо. Багато дітей виїхали за кордон чи перебралися до більш безпечних областей. І це для них також травма. А діти, які залишилися, перебувають під дуже великим психологічним навантаженням, пов’язаним із обстрілами та сиренами. Тому сьогодні для дитини важливо отримати психологічну підтримку в сім’ї. Адже для неї безпека — це її батьки. А коли батько пішов — це вже половина тієї опіки. І якщо дитина не може ходити до школи, не може безпечно спілкуватися з однолітками на майданчику — це недобре. Знаєте, в нас спочатку «бах!», а потім сирена. Тому що поруч Бєлгород зі своїми клятими ракетами. Небезпека завжди поруч», — констатує Олена.
За її словами, дітям дуже бракує спілкування. На щастя, сьогодні громади поступово приходять до того, щоб збирати дітей у безпечному місці та проводити там якісь активності. Олена зазначає, що є значна донорська підтримка. Наприклад, дитячий фонд ЮНІСЕФ зараз відкриває чимало таких просторів, де діти можуть проводити час разом. Зокрема це точки «Спільно», де у них є можливість відпочити та погратися в розвивальні ігри, а в батьків чи опікунів — проконсультуватися з лікарем, юристом, а також отримати допомогу з пошуком житла.
«У нас уже четвертий рік діти навчаються онлайн. А людина — істота соціальна, їй треба спілкуватися. І є локації, де можна гарантувати безпеку, де вже є укриття, де громади стали трішки потужнішими. І вже в кожній громаді є укриття, де можна проводити дитячі активності. Цей напрямок зараз дуже актуальний. Громадськість на це відгукується і допомагає комунальним та соціальним службам охопити якомога більше людей», — каже Олена.
Прості речі, які допомагають нам зберігати ресурс
«Після 24 лютого ми втратили все, всі магазини були зачинені. Певний час ми залишалися в прострації. Але помалу почали відновлюватися. І зараз дуже тішить, коли ти йдеш і бачиш новий магазин. Я радію, що ми відновлюємося, що ми продовжуємо жити. Одного разу по Харкову прилетіла ракета. Вона влучила в дорогу біля будинків. Наступного дня пішли подивитися. Прийшли, а там уже нічого не було. Все заасфальтували за одну ніч. Так швидко працюють комунальні служби, щоб не травмувати людей цими «видовищами», — каже Олена.
За її словами, громади зараз працюють над тим, щоб підтримати інфраструктуру. Створюються нові соціальні сервіси, нові локації, де люди отримують комплексну допомогу. В Харківській області також планують відкриті центри життєстійкості. Це мають бути дружні, безбар’єрні простори, де люди отримуватимуть різноманітні соціальні послуги.
Читайте також: Як Ольга Вовченко з Чернігівщини активізувала місцевих жінок
Олена Хватинець наголошує, що соціальні служби зараз працюють зі всіма наявними ресурсами. Хоча їх вкрай не вистачає. Але в кожній громаді є надавач соціальних послуг, діють служби у справах дітей, працюють ЦНАПи. Їхні функції відновлюються. Це ті прості речі, які підтримують життєстійкість людей.
«Це ті речі, які сьогодні нас підтримують. І витягають усіх з цієї вирви, в яку нас затянула війна. Аби ми кожного дня мали ресурс для того, щоб допомагати одне одному, допомагати тим, хто цього потребує, допомагати військовим наближати перемогу. Наприклад, донатити, робити свічки, пекти пироги. У нас жінки по суботах печуть пиріжки і несуть військовим в районну лікарню. Це не про те, що їх там не годують. Це про інше. Бо в цих пиріжках скільки добра, скільки гарних емоцій, що людина цим також лікується. Моя 85-річна мама розпускає светри, щоб жінки могли зв’язати шкарпетки. Вона сама не може, зір не дозволяє. Але це її внесок у перемогу. Так кожен і кожна може зробити щось, щоб ми вистояли, були в ресурсі, щоб своїми діями також наближали перемогу», — переконана Олена Хватинець.
Юлія Гуш
Olena Khvatynets: I am glad that we are recovering and continuing to live
Providing basic needs, social and psychological assistance, and restoring destroyed housing is the kind of support people suffering from a full-scale war need. This is exactly what Olena Khvatynets, a representative of the NGO Responsible Citizens, is doing. For the past two months, she has been coordinating the project “Providing psychosocial support, protection and education services to families with children in Kharkiv, Donetsk, Dnipro and Zaporizhzhia regions” with the support of the United Nations Children’s Fund (UNICEF). Previously, she served as director of the Kharkiv Regional Center for Social Services. Since 2022, she has been actively working with local communities that were de-occupied during the counteroffensive.
“We needed a war to happen so that people could show how good they are, how much they can support each other. And how many resources we have to withstand this situation. For years, we just said “good day” to our neighbors and moved on. And now we can have coffee with them in the stairwell and talk about how the day went,” says Olena Khvatynets.
As part of the #ЖінкиВідновлюють campaign, we talked about the needs of Kharkiv communities affected by the war and how they are currently recovering.
After February 24, we became different people
Olena Khvatynets met the full-scale invasion in Kharkiv. She remembers being woken up at five in the morning by explosions. A few minutes later, she and her husband were visited by neighbors whose son was serving in the army. They said: “The war has started, go look for a bomb shelter. It’s not safe here.” At the time, Olena was still the director of the Center for Social Services. She immediately started calling her work colleagues. “We’re switching to remote mode,” her boss at the time said, “It won’t be long.”
“Back then, there was no such clear perception of the situation. The pain and fear came later. When we started receiving information about the destruction, news about the deaths of relatives and friends. It was a different feeling then. The first day was quite calm. But after February 24, we became different people. We got that famous “Are you okay?”. You wake up in the morning, and the first thing you have to do is call your family, friends, and relatives. To hear a short “everything is fine” or “okay”. And that’s it. And then move on. Do what needs to be done,” says Olena Khvatynets.
Feel the pain of the city while walking its streets
Kharkiv suffered greatly during the full-scale invasion. According to Olena Khvatynets, you could feel the pain of the city just by walking its streets. A lot of destruction occurred during this time, but the woman was particularly shocked by the destruction of Kharkiv University. After all, she had once studied there, it was her alma mater. Olena was also shocked by the attack on the regional state administration building. On March 1, 2022, the Russians launched two missiles there and killed 44 people.
“We realize with our minds (our hearts cannot accept it) why they targeted the military administration. But the university… It was extremely difficult news. When universities, cultural and educational institutions are destroyed, it is beyond the limits of human, civilized perception of the situation,” says Olena Khvatynets.
Read also: Anna Levandovska: Women should go into politics to make their voices heard
After February 24, many people lost their homes – they were either destroyed or became uninhabitable. According to Olena, about 4,000 homes of various types of ownership were damaged in Kharkiv Oblast. In addition, there are about half a million IDPs in the region. These are people who either lost their homes or cannot return home because of the danger.
“This is a very heavy burden on both the Kharkiv community and the state. Because people need to be supported. People need help to get new housing or restore what they have. There is not much talk about our social services now. They are criticized more. But they are quietly, invisibly helping and supporting people in the way and with the resources that the community has chosen. And our director of the Department of Social Protection has always told us: “We are holding on, our Kharkiv utility workers will march in the victory parade after the military, and then we, social workers, along with education and healthcare workers, will follow.” And this encouraged us a lot. Because everyone wants their work to be recognized and supported,” says Khvatynets.
The first meetings were very emotional
Olena recalls how in June last year, the social service workers returned to work for the first time. In August, they were already working according to the usual schedule. Of course, in the context of a full-scale war, social services have faced many new challenges and responsibilities. Especially in the de-occupied territories. So as soon as the Ukrainian Armed Forces liberated new cities, Olena immediately contacted her colleagues.
“Our first meetings were very emotional. We all hugged each other like family. We asked who was missing what, and shared what we could – additional materials, food, clothes. It was not a purely working relationship. It was a family relationship. And this is very important. We have so much goodness in us! It took a war to make people show how good they are, how much they can support each other. And how many human resources we have – neighbors, relatives, colleagues – to withstand this situation. For years, we just said “good day” to our neighbors and moved on. And now we can have coffee with them in the doorway and talk about how the day went,” says Olena Khvatynets.
According to her, some of her colleagues were under occupation. Among them is the director of a social service whose husband served in the ATO zone at the beginning of the war. The family did not have time to leave, the occupiers entered the community too quickly. Fortunately, volunteers were able to get everyone out in time.
“It was very difficult. It took a lot of effort to convince her to leave! It is dangerous to stay, the woman has a small child. Besides, her husband is at risk. And she said: “No, I’ll stay in the community, people won’t be able to live without me.” There is another community where the director of a social services center stayed. She kept clothes that were collected by volunteers. People whose houses were damaged or destroyed came to her. She dressed them all. She knew that if there was an explosion, she had exactly three seconds to lie down. So that she would not be killed by the debris.”
Kharkiv communities are gradually recovering
After the de-occupation, it is necessary not only to restore contacts but also to establish social services and help the local population. According to Olena Khvatynets, they started by organizing humanitarian aid. Because the first thing to do was to provide people with food, clothing and medicine.
“And we are very grateful to the volunteers. When we had to evacuate our people, mothers with children, from the occupation, they provided us with a huge help. But now the communities are recovering. There is a lot of support from our partners. Now there are public organizations that create mobile teams of social and psychological assistance. The teams provide support to women and families where there is violence. This includes gender-based violence and sexual violence. Professionals are involved to support people. We are starting to live, we are starting to straighten our shoulders.”
Read also: #WomenRecovering: why it is important to involve Ukrainian women in the reconstruction process
But now there is a very big staffing problem in the communities. There are not enough professionals who can provide the same social and psychological assistance. In addition, some areas are still not safe. For example, Vovchansk and Kupyansk are constantly under enemy shelling. Therefore, social services are not actively working in these cities.
Psychological help is especially important now
In addition to meeting basic needs, residents of the de-occupied territories also need psychological assistance. Therefore, the work of psychologists is very important there.
“On March 1, we opened a regional psychological service in partnership with the Community Revival charitable foundation. All this is now supported by the Kharkiv Military Administration. Specialists who have undergone appropriate training and are well versed in military psychology have been involved in the work. And they began to travel to the communities that are close to the front line, which were under occupation. These are Chuhuiv, Balakliya, and Izyum communities. They even reached Kupyansk. There are mobile teams of social and psychological assistance for families with children. They provide psychological help, counseling, and other social services. These teams can also organize activities for children,” says Khvatynets.
According to her, the employment service is particularly active today. There are many programs to support the population – for young people, IDPs, and young families. Olena Khvatynets also notes that multifunctional spaces are being created with the help of the UNICEF Foundation, where young people can gain new knowledge for employment. Youth hubs are also being opened. There is a strategy to support young people so that they can work and help themselves. There are also new initiatives to combat domestic violence. According to Olena, an interactive map of assistance was presented earlier this year. It shows locations where victims of violence can get the information they need.
“We have legislation and a well-developed system. Today in Kharkiv, we have both shelter and mobile teams that work exclusively with the topic of violence. There is a Center for Assistance to Survivors, which was opened this summer. Anyone can come there and get help – psychological, legal, humanitarian. They can also get information about safe spaces,” says Olena.
Children are under considerable psychological stress
“Today, the most affected category of the population is children. Many children stayed only with their mothers or grandmothers because their fathers went to the army. Many children have gone abroad or moved to safer areas. This is also a trauma for them. And the children who stayed behind are under a very heavy psychological burden due to shelling and sirens. That is why it is important for a child to receive psychological support in the family. After all, his parents are his safety. And when a parent is gone, it is already half of that care. And if a child can’t go to school, can’t safely communicate with peers on the playground, it’s not good. You know, we have a “bang!” and then a siren. Because Belgorod is nearby with its damn missiles. Danger is always around,” says Olena.
According to her, children lack communication. Fortunately, today communities are gradually coming to the point where they can gather children in a safe place and organize some activities there. Olena notes that there is significant donor support. For example, the UNICEF Children’s Fund is now opening many such spaces where children can spend time together. In particular, these are “Spilno” points, where they have the opportunity to relax and play educational games, and parents or guardians can consult a doctor, a lawyer, and get help finding housing.
“This is the fourth year that we have had children studying online. And humans are social creatures, they need to communicate. And there are locations where safety can be guaranteed, where there are already shelters, where communities have become a little more powerful. And every community has a shelter where children’s activities can be organized. This area is very relevant now. The public responds to this and helps municipal and social services reach as many people as possible,” says Olena.
Simple things that help us conserve resources
“After February 24, we lost everything, all the shops were closed. For some time we remained in prostration. But gradually we started to recover. And now it is very satisfying when you go and see a new store. I am glad that we are recovering, that we continue to live. Once a rocket hit Kharkiv. It hit the road near the houses. The next day we went to look. We came back and there was nothing there. Everything was paved overnight. Utilities work so fast to avoid traumatizing people with these “spectacles,” says Olena.
According to her, communities are now working to maintain the infrastructure. New social services and new locations are being created where people receive comprehensive assistance. Kharkiv region is also planning to open resilience centers. These should be friendly, barrier-free spaces where people will receive a variety of social services.
Read also: How Olha Vovchenko from Chernihiv Oblast activated local women
Olena Khvatynets emphasizes that social services are now working with all available resources. Although they are sorely lacking. However, every community has a social service provider, children’s services, and ASCs. Their functions are being restored. These are the simple things that support people’s resilience.
“These are the things that support us today. And they pull everyone out of this sinkhole that the war has dragged us into. So that every day we have a resource to help each other, to help those who need it, to help the military bring victory closer. For example, by donating, making candles, and baking pies. Our women bake pies on Saturdays and bring them to the local hospital for the military. It’s not about not being fed there. It’s about something else. Because these pies contain so much goodness, so many good emotions that people are also treated with them. My 85-year-old mother unties sweaters so that women can knit socks. She can’t do it herself, her eyesight doesn’t allow it. But this is her contribution to the victory. This is how everyone can do something to help us survive, to have resources, to bring victory closer with their actions,” believes Olena Khvatynets.
Yulia Gush
