Home Статті Ольга Трофімцева: Ти можеш бути замміністра, але батьки сказали на картоплю – значить, на картоплю

Ольга Трофімцева: Ти можеш бути замміністра, але батьки сказали на картоплю – значить, на картоплю

Ольга Трофімцева і козенята
Ольга Трофімцева: «Залишатися на землі» не є подвигом. Для мене це абсолютна даність, бо я від цієї землі і не відривалась».

Бути у владі і разом із тим знати, чим живе пересічна людина. Особливо, коли твоя сфера діяльності – агросектор, а у фокусі – українське село. Особливо, коли ти високопосадовець, а у селі живуть твої рідні, і час від часу їм треба допомога по господарству.

Без «відриву від землі» Ольга Трофімцева з 2016 по 2019 рік як заступниця міністра аграрної політики очолювала напрямок європейської інтеграції, а останні сім місяців на держслужбі –тимчасово виконувала обов’язки міністра аграрної політики та продовольства України.

Після звільнення з міністерства Ольга займається консалтингом.

Про випробування владою, чого не слід робити жінкам стосовно своєї кар’єри і чого бракує управлінській системі – читайте в нашому інтерв’ю.

Ольга Трофімцева, політикиня
Ольга Трофімцева

Ольга Трофімцева у 1991 році вступила до Путивльського сільськогосподарського технікуму, далі навчалася у Національному аграрному університеті України (1994-1999), потім працювала там на керівних посадах, а з 2002 року – навчалась в університеті імені Гумбольдта (Берлін), там же, у 2012 році, захистила наукову роботу. Має ступінь докторки аграрних наук в області аграрної політики.

Працювала в Німеччині, після 13 років перебування за кордоном повернулася в Україну.

До призначення заступницею міністра була керівницею проекту Федерального Міністерства продовольства і сільського господарства Федеративної Республіки Німеччина. Нині займається консалтингом і допомагає агропідприємствам із виходом на міжнародний ринок.

Озираючись назад, гадаю, що занадто боялася, треба було бути сміливішою

Німецький період мого життя став важливим з точки зору становлення мене як професіонала і як особистості. Я закінчила агарний університет за спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності». У 2001 році ми почали створювати кафедру аграрної політики і співпрацювали дуже щільно з німецьким університетом імені Гумбольдта, з їхнім аграрним факультетом. На початку 2002 року вирішила, що поїду туди постажуюся, дізнаюся, як там організована робота кафедри аграрної політики, щоб втілити це в Україні.

Зрештою, за півроку я мала повертатися в Україну, але мені запропонували написати дисертацію PhD.  Я вагалась, бо не знала достатньо німецької мови, а ще дуже скучала за домом. Були емоційні борсання і роздуми, але вирішила таки, що спробую, отримала на півтора роки стипендію і почала працювати над  дисертацією.

Із першого разу я її не дописала і не захистила. Натомість почала працювати в реальному секторі Німеччини.  

Як студентка я побувала на абсолютно різних роботах – і посудомийкою, і прибиральницею в готелі… Озираючись назад, гадаю, що занадто боялася, треба було бути сміливішою, менше думати «можливо, моя німецька не така гарна»… Поступово я вивчила мову і почала  працювати в проектному менеджменті в німецьких компаніях, повернулася в університет, дописала свою дисертацію і захистила, також в цьому ж, 2012 році, народила доньку і працювала далі за спеціальністю в агросекторі, в німецькій Асоціації молочної промисловості.

Ольга Трофімцева на фермі
Ольга Трофімцева працювала в німецькій Асоціації молочної промисловості

А що стало рушієм для повернення в Україну? Зовнішні чи внутрішні фактори?

В Україні сталася революція, потім – агресія на Сході, окупація Криму. Це все запустило внутрішні коливання:  з одного боку, я розуміла, що у Німеччині є певна стабільність, робота. Можна заробляти середню німецьку зарплату і почуватися непогано, але з другого боку – було відчуття якоїсь нереалізованості, внутрішнього професійного застою. І я почала шукати роботу, пов’язану з Україною, і зрештою подалась на позицію керівника проекту від Німецького міністерства щодо розвитку зони торгівлі між Україною і ЄС. Це був аграрний напрямок, моя тема. Я виграла цю позицію, і на початку 2016 року переїхала в Україну.

Цей період був досить складним із різних точок зору. Після тринадцяти років в західній країні ти вже не знаєш Україну, бо вона змінилася. Мої колеги застерігали: в тебе нема квартири і багатих батьків, як ти там будеш?

Знаєте, викликів було чимало, але висновок я зробила такий: не бійтеся. Я про це завжди говорю, коли спілкуюся з нашими молодими студентками. Саме з дівчатами, бо хлопці загалом схильні до ризиків, натомість дівчата бояться карколомних рішень. Страх – поганий порадник. Можна боятися в дрібницях і бути обережним, але стосовно важливих рішень із точки зору кар’єри чи чогось значущого, не можна керуватися страхами. Якщо виходити з позиції «я боюся щось втратити» – це неправильний, як на мене, шлях.

Зрештою, я переїхала в Україну і працювала півроку, керуючи проектом при нашому Міністерстві аграрної політики і продовольства України, яке очолював на той час Тарас Кутовий. І потім він запросив приєднатися до його команди в міністерстві –  так я потрапила на держслужбу. Це був етап, який вимагав сміливості, забути про свої страхи, не думати, що я не зможу.

Ольга Трофімцева на полі
Ольга Трофімцева: «На мене великою мірою вплинуло те, що я росла не в тепличних умовах, а в абсолютно простій сім’ї, і звикла до нормальної важкої праці з дитинства»

Читайте також: «Ми нічим не поступаємося чоловікам»: відео про жінок, які брали участь у виборах

Аграрна галузь – той напрямок, який потребує планування на роки вперед, а у нас профільне міністерство то ліквідовують, то наново створюють. Як на вашу думку, наскільки це шкодить галузі і дестабілізує її?

Я вважаю, відсутність стратегічних дій проблемою не тільки для вітчизняного АПК, але для української економіки в цілому. Якщо погуглити, можна побачити велику кількість стратегічних паперів, в тому числі для АПК, які розробляли за останні роки. Які з них були взагалі реалізовані?  З одного боку, 2020 рік показав, що планувати в сучасному світі стає все важче, частка хаосу стає все більшою у системах, а непрогнозованість, нестабільність і непередбачуваність у світі зростають. Протиставити цьому всьому ми можемо підхід, коли у нас є чітке бачення, чого ми хочемо досягти, які кроки нам для цього треба зробити.

Але найголовніше – готовність втілювати в життя. У цьому полягає величезна різниця між нашими реаліями і тим, як це роблять у ЄС.

Я пам’ятаю, мене вразило, як у 2010 році німецькі вчені проробляли деталі економічного моделювання для Єврокомісії на 2015 рік. Таке далекоглядне планування в Україні важко уявити. Гнучкість – це з одного боку наша перевага, але з іншого боку, іноді її забагато. Як наслідок – ми вирішуємо задачі сьогодні на вчора, під величезним стресом, чого можна уникнути при доброму плануванні.

Читайте також: Наталія Піпа: Колеги-чоловіки можуть легко сказати: «Краще би ти дітей бавила»

Ольга Трофімцева в сільській хаті
Ольга Трофімцева: «Я залишаюся донькою своїх батьків, і якщо потрібно поїхати допомагати по господарству чи копати картоплю, я поїду і буду це робити»

Ви з тих урядовців, які будучи на високій посаді зберегли «зв’язок із землею». Чого варта хоча б ваша фраза «ти можеш бути успішною жінкою, ти можеш бути міністром, але батьки сказали на картоплю – значить, на картоплю». Наскільки важливим є це розуміння у високих кабінетах?

«Залишатися на землі» не є подвигом. Для мене це абсолютна даність, бо я від цієї землі і не відривалась. Я залишаюся донькою своїх батьків, і якщо потрібно поїхати допомагати по господарству чи копати картоплю, я поїду і буду це робити.

Мені здається, що недарма є прислів’я «Коли хочеш перевірити людину, дай їй владу чи гроші». В цей момент відбувається випробування для твоєї особистості з точки зору, чи є в тебе певний стрижень.

Мають бути принципи, які для тебе важливі, незалежно від того, хто ти – людина, що живе на вулиці, чи міністр. Я думаю, на мене великою мірою вплинуло те, що я росла не в тепличних умовах, а в абсолютно простій сім’ї, і звикла до нормальної важкої праці з дитинства. Студенткою іноді сиділа тижнями на макаронах, бо треба було розподілити гроші на житло, проїзд, продукти, одяг.  А ще, у мене ніколи не було ніякого пієтету до тих, хто вищий за мене по рангу. Є повага, але нема якогось колінкування.

Ольга Трофімцева нині займається консалтингом і допомагає агропідприємствам із виходом на міжнародний ринок
Ольга Трофімцева

Із Німеччини я привезла звичку вітатися за руку.  Були часом курйози, люди ледь не відстрибували від мене, коли я простягала руку для вітання.

Де точно не бракує жінок на всіх рівнях, так це агросектор. Чому, тягнучи на собі таку відповідальну і стратегічну ношу, вони рідко потрапляють у топ-менеджмент галузі? Невже нема амбіцій?

-А це якраз про страхи. Часто наші жінки не замислюються, що можна рухатися далі і робити більше, ніж вони вже роблять. Коли ми зустрічалися із підрозділами чи структурними департаментами в міністерстві, я завжди говорила дівчатам: подавайтеся на керівника.

Часто починається: ой, я зараз піду на директора департаменту чи директорату, а от через рік я захочу дитину… Та ти подайся спочатку, отримай цю позицію, а не моделюй проблеми, яких ще немає.

Жінки в агросекторі – вагомий фактор його успішності. При цьому вони залишаються на невидимих, другорядних позиціях, поза чоловіками…

Я радію, що з’являється дедалі більше успішних фермерок, власниць фермерських господарств або керівниць, з’являються дівчата, які самі створюють свої бізнеси. Ті ж сироварні, наприклад. Все більше ми бачимо жінок у політиці: нинішній уряд у нас не дуже в цьому плані репрезентативний, а минулий був прекрасний, як на мене, гендерно збалансований. Там були класні, сильні, яскраві жінки, з якими було приємно працювати, і які надихали.

Олена Задорожна, для 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Олена Задорожна
Більше публікацій Статті