Поки я пишу ці рядки, моя другокласниця розв’язує приклади з математики. Вона розв’язує не всі приклади, а лише ті, які обведені зеленою рамочкою. Це «приклади для дівчаток». Поруч на сторінці у бузковій рамочці – «приклади для хлопчиків».
Зауважу: у підручнику немає жодних рекомендацій щодо статі – просто два стовпчики прикладів, обведені різними рамками. Може, це мав бути перший та другий варіант. Або приклади для розв’язання в класі і вдома. Але вчителька вирішила розділити саме так: на «дівчачі» та «хлопчачі».
Погана новина: розділення зроблено саме за статевою ознакою. Можливо, цей поділ вчителька вважає найбільш очевидним для дітей 7-8 років.
Хороша новина: приклади за складністю абсолютно однакові. Тобто ті, хто вже набрав повітря для щирого обурення, може видихнути. Адже цей анекдотичний випадок можна трактувати як реалізацію принципу «різні, але рівні».
Українська школа на рівні офіційних декларацій, стосовно гендерного питання обстоює саме цю ідею «різних, але рівних». Утім, якщо з «різними» все традиційно виходить добре, то з «рівними» все складніше.
Читайте також: «Мам, цей урок не для мене!»: чому МОН має прийняти гендерну стратегію освіти
Загалом впровадження гендерної рівності в школі спирається на Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків». Який, зокрема, передбачає «проведення експертиз освітніх програм, підручників та навчальних посібників для закладів освіти щодо відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі».
Йдеться не про «гендерну рівність» взагалі, а саме про «рівність жінок та чоловіків». Але про це нижче.
Впровадження стандартів гендерної рівності в усіх галузях життя і, зокрема, у сфері освіти – вимога багатьох міжнародних угод, до яких приєдналася Україна. Зокрема, нещодавно Україна увійшла до «Партнерства Біарриц». І уряд у межах цієї програми прийняв розпорядження, у якому, зокрема, передбачені заходи щодо забезпечення гендерної рівності в освіті. Щоправда, нічого особливо нового стосовно саме гендерного питання у цьому документі немає: знову згадується гендерний аудит усього освітнього контенту та закладів освіти та стратегію впровадження гендерних стандартів в освіті «до 2030 року».
Втім, Стратегію наскрізного впровадження гендерної компоненти в освіту МОН представило ще у 2017 році. І гендерна експертиза підручників та програм, а також можливість замовити гендерний аудит закладу освіти також існує вже кілька років. Необов’язково чекати до 2030 року.
Ідей, можливостей, ініціатив, розробок і навіть відносної свободи для школи обирати ті чи інші програми та розробки, вже є цілком достатньо. І спектр вибору «ціннісних орієнтирів» доволі широкий. Є програми та підручники, які передбачають статеве виховання та гендерну рівність у найширшому розумінні. Є, навпаки, програми та підручники, які передбачають достатньо глибоке вивчення християнських моральних настанов та навчання консервативних сімейних цінностей із обов’язковим «союзом чоловіка та жінки» і чітко розподіленими «покликаннями» окремо для чоловіків і окремо жінок.
Як запроваджувати ці ідеї та розробки на практиці, найчастіше школи вирішують самі. Причому і впровадження гендерної тематики у навчальний та виховний процес, і відмова від такого впровадження час від часу призводять до непорозумінь між учасниками навчального процесу. А часом навіть до справжніх скандалів, з риторичними запитаннями «чого тепер вчать у школі?» та апокаліптичними пророцтвами про «загрозу нації» (чи «демократії», чи «правам людини», чи усьому світу, чи, може, тільки окремим його частинам). Скандали, зазвичай, невдовзі стихають, і в школі (кожній окремо взятій) продовжують вчити того ж, що й раніше.
Читайте також: У МОН відновили в школах факультативний курс «Основи сім’ї»
Видимих системних змін при цьому не відбувається. Для більшості шкіл – особливо тих, які не перебувають у «культурних столицях» – «гендерний аудит» залишається екзотикою, якщо не просто «вигадкою» київських реформаторів. Проте ми тільки на початку шляху, і планомірна робота з аудиту підручників та програм має зробити свою справу тихою сапою. Тим більше, що стереотипи ламаються не тільки під впливом школи. Ба навіть школа змінюється саме тому, що змінюється суспільство в цілому.
Однак наразі школа назагал лишається гендерно незрівноваженною. І якби все вичерпувалося «прикладами для дівчаток», було би занадто добре. На жаль, глибинні проблеми гендерної стереотипізації школярів неможливо вирішити за допомогою гендерного аудиту.
Так само, як театр починається з вішалки, гендерна проблема школи починається з педколективу. І не лише в тому справа, що вчителі – незалежно від віку – є носіями певних, зазвичай, консервативних цінностей на кшталт «дівчатка мають мати гарний почерк» або «хлопці такі бешкетники». Найперша проблема в тому, що сам педколектив, як і раніше, дуже далекий від гендерного балансу.
Дітей вчать, переважно, жінки. З рідкісними вкрапленнями вчителів праці чи фізкультури (якщо долучаться фізик, історик, чи математик, чи філолог, то це вже просто свято якесь). Виняток складають зазвичай «хороші» школи, зазвичай, у великих містах. Допоки гендерна диспропорція серед вчителів зберігається, будь-які розмови про «гендерну зрівноваженість у школі» – на користь бідних. У «просунутих» школах портрети видатних людей на стінах дібрані за принципом 50% жінок і 50% чоловіків. А от щодо вчителів навіть у просунутих школах цей ідеал лишається недосяжним.
Дивно було би думати, що діти цього не помічають. Помічають, звісно. І роблять висновки про «жіночу» працю та її відмінність від «чоловічої».
Друга помітна складова гендерної незрівноваженості в школі – уроки праці. Як і раніше, у більшості українських шкіл зберігається не лише практика роздільних уроків для дівчаток і хлопців, але також різна «спеціалізація»: дівчата вчаться готувати, шити, в’язати, плести з бісеру і т.п., а хлопчики випилюють лобзиком, знайомляться з роботою верстатів і, якщо поталанить, отримують трохи знань із електротехніки чи з автомеханіки.
Тобто індустріальний ідеал збережений: дівчата господарюють (бо праця на виробництві за індустріальної доби не звільняла жінку від «другої зміни» вдома), хлопці оволодівають навичками виробництва. Так, всі знають, що це все застаріло – і індустріальні ідеали загалом, і розділення праці на «жіночу» та «чоловічу» зокрема. І батьки, і освітяни навіть говорять вголос, що навички господарювання потрібні всім, причому всім однакові. Але практика роздільного навчання різним навичкам лишається. І це дуже жорсткий спосіб нав’язування дітям гендерних ролей, прив’язаних до біологічної статі, а не до бажань, устремлінь, інтелектуальних запитів чи навіть реальних життєвих потреб.
Є невелика кількість шкіл, які намагаються експериментувати в цьому напрямі – проводять спільні уроки для хлопців і дівчат з домоводства або взагалі відмовляються від домоводства і присвячують уроки праці (або, за вибором школи, «Технологій») робототехніці чи веб-дизайну, конструюванню з «Лего» або автомеханіці. Офіційно рішення про те, як проводити уроки праці – роздільно чи разом і за якою програмою – ухвалює адміністрація школи. А адміністрація, зазвичай, виходить з найбазовіших міркувань, позбавлених будь-яких ідеологічних стереотипів: наявної матеріальної бази і вчителів-предметників. Оскільки більшість пострадянських шкіл мають радше старенькі швейні машинки й такі самі старенькі верстати, ніж набори «Ардуїно» чи навіть достатню кількість комп’ютерів, у більшості випадків, уроки праці передбачають «дівчатка наліво, хлопчики направо».
Тобто проблема зазвичай не в ідеології. Проблема в інерції. Вона виявляється і на матеріальному забезпеченні, і на рівні особистісному – у стереотипах, в яких виховувалися і керівники, і вчителі, і батьки. Серед них більшість і тепер впевнена, що природніше для дівчаток вишивати й плести з бісеру, а для хлопчиків – майструвати. Чому б ні? Дітям і самим це подобається. Принаймні, більшості. А брати до розрахунку, тим паче, поважати інтереси меншості наша школа все ще в більшості випадків не може з різних – і об’єктивних, і суб’єктивних – причин.
Адже розділення класів для уроків праці і різниця нормативів на фізкультурі (так, їх відмінили, але вони і досі існують в більшості шкіл) – це тільки вершина айсберга. В його підводній частині – «людській фактор». Вчителі, адміністрація і очікування немалої частини батьків, для яких аргумент «нас теж так вчили» є беззаперечним. А ще є масова культура, яка зацікавлена, з одного боку, у максимальній різноманітності «різних» і в той же час у стереотипізації, бо це дозволяє краще таргетувати рекламу і продавати більше товарів. Стереотипи про «жіночу» та «чоловічу» працю мають довгу луну у вигляді гендерно орієнтованих (чи радше гендерно маркованих) споживацьких запитів.
Школа не існує окремо від суспільства – тією чи іншою мірою вона відображає саме суспільні запити. І не тільки у школі принцип «різні, але рівні» лишається вразливим і сам по собі не рятує від гендерної стереотипізації. І, відповідно, від закріплення гендерних ролей.
Ці внутрішні проблеми школи обтяжуються зовнішніми ідеологічними впливами – школа стала полем, на якому зіткнулися консервативний та ліберальний світогляди.
Наявність гендерного питання у школі консервативні кола сприймають як виклик собі. Цей опір зазвичай асоціюють з впливом церкви чи окремих консервативних рухів на кшталт пролайфу, «Любов проти гомосексуалізму» чи «на захист традиційної родини». Втім, хоча церкви та релігійні організації, дійсно, намагаються впливати на сферу морального виховання у школі, вони при тому спираються на доволі міцний суспільний ґрунт. Консерватизм – принаймні, стосовно гендерних питань – притаманний українському суспільству загалом. І це зовсім необов’язково саме релігійно зумовлений консерватизм.
Читайте також: Яна Зінкевич: Шкільний курс «Основи сім’ї» є небезпечним
Головне заперечення стосовно «гендеру» з боку консервативних кіл спрямоване проти ідеології ЛГБТ+. Слово «гендер», на їхню думку, вже несе в собі небезпеку поширення поняття «норми» не лише на вибір ролей у межах однієї біологічної статі, але й на вибір ідентифікації себе з будь-якою статтю чи взагалі відмову від неї.
Тому на початку статті я звернула увагу на те, що в «гендерних» законах та статтях ідеться саме про «рівність жінок та чоловіків», а не про «гендерну рівність» взагалі. Бо вона може бути потрактована (і трактується) консерваторами та церквою саме на користь ЛГБТ і викличе чергову хвилю обурення. Тому в офіційних документах підкреслюються «жінки» та «чоловіки» – «повага до жінки та чоловіка», «забезпечення рівних прав жінки та чоловіка» і т.п. Це можна вважати за поступку консервативному крилу, яке не сприймає як «нормальну» можливість вільного гендерного вибору.
Наразі в цьому питанні встановлено крихкий компроміс: школи не впроваджують «широкого» розуміння гендеру (принаймні, в обов’язковому порядку), дають можливість вибору християнської моральної дисципліни («Християнська етика», «Біблійна історія та християнська етика» тощо). Але в той же час школа не впроваджує консервативного ідеалу «традиційної родини», яка не просто є «союзом одного чоловіка і однієї жінки», але також не припускає вільного вибору гендерних ролей навіть у межах такого «кошерного» союзу. До речі, такий старозавітній ідеал поділяється далеко не всіма консерваторами і є предметом дискусії навіть у церкві.
Своє місце у цьому компромісі – ближче до центру чи до якогось краю – школи обирають самі, відповідно до рішення керівництва, під тиском місцевих органів влади та лобістських груп, зокрема, батьків.
Катерина Щоткіна, для 50%
