Home Статті Суд і гендер: ЄСПЛ виніс перше рішення проти України щодо домашнього насильства

Суд і гендер: ЄСПЛ виніс перше рішення проти України щодо домашнього насильства

3 вересня  у справі «Levchuk v. Ukraine» (Application no. 17496/19) Європейський суд з прав людини виніс перше рішення проти України щодо домашнього насильства.

Символічне значення даного рішення полягає у тому, що воно демонструє: Україну очікує непростий шлях подолання гендерної сліпоти та пошуку гендерно-чутливих судових рішень. Адже гендерна чутливість передбачає подолання гендерних упереджень, урахування особливостей досвіду та потреб жінок та чоловіків, увагу до різних очікувань, що пред’являє суспільство жінкам та чоловікам, бачення широкого соціокультурного, економічного та політико-правового контексту.

Суддям варто пам’ятати, як вдало відзначила у особливій думці (concurring opinion) у справі «Carvalho Pinto de Sousa Morais v. Portugal» суддя ЄСПЛ від України Анна Юдківська, що невігластво щодо гендерних питань, яке виходить від суддів, викликає великі побоювання. Відтворенням існуючих стереотипів щодо жінок, які століттями плекалися у патріархальних суспільствах, просякнуте повсякденне життя. Але символічна роль у цих питаннях суддівської влади полягає у тому, що «ці стереотипи ніколи не повинні походити із зали суду».

А тепер про усе по порядку.

Фактичні обставини справи

Заявниця, жінка з інвалідністю, яка живе на пенсію з інвалідності і аліментні платежі на утримання дітей, мешкає з екс-чоловіком у соціальній квартирі разом з трьома дочками та своїм старшим сином.

Після народження трійні Рівненська міська рада надала багатодітній сім’ї дане соціальне житло, яке вони могли займати як захищені орендарі. Чоловік заявниці зловживав алкоголем, погрожував та спричиняв фізичне насильство щодо неї. Вона неодноразово зверталася до органів влади, поліції, соціальних служб, проте її звернення або залишалися без реагування, або представники влади обмежувалися усними попередженнями та превентивними бесідами щодо кривдника. Після розлучення опіка над усіма дітьми була передана заявниці, і вони продовжили проживати разом в одній квартирі.

Читайте також: Ратифікація Стамбульської конвенції: Тепер гендер знищить сімʼю? Ні! Пояснюємо чому

Батько нехтував своїми батьківськими обов’язками, не здійснював жодної фінансової участі у вихованні дітей, продовжував погане поводження з матір’ю своїх дочок, вони часто бачили його у стані алкогольного сп’яніння і боялися його непередбачуваної та агресивної поведінки.

У 2016 році заявниця подала позов до суду про виселення екс-чоловіка з  помешкання, стверджуючи, що спільне проживання в квартирі несумісне з нормальним життям.

Рішення національних судів

Судове провадження в національній правовій системі тривало понад два роки на трьох рівнях юрисдикції. Міський суд задовольнив позов заявниці; апеляційний суд зазначив, що за даних обставин немає підстав застосування такого крайнього заходу, як виселення, хоча зауважив на необхідність попередити кривдника про те, що йому необхідно змінити своє ставлення до правил сумісного проживання з членами сім’ї після розлучення; Верховний Суд підтримав висновки апеляційної інстанції.

Рішення ЄСПЛ

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні дійшов висновку, що Україною порушено позитивні зобов’язання захисту прав людини на повагу до приватного життя.

Якщо історично  автори Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод мали намір гарантувати особам певну сферу свободи від втручання держави (негативні зобов’язання «невтручання»), то згодом динамічна та еволюційна інтерпретація Конвенції дозволила Суду розвивати концепцію «позитивних зобов’язань» держави, тобто вимагати від національних органів влади діяти, вживаючи заходів для гарантування прав людини у кожному конкретному випадку.

Читайте також: ООН закликала Україну прискорити ратифікацію Стамбульської конвенції

У даному рішенні суд зауважив, що, відхиляючи позов жінки про виселення колишнього чоловіка, національні суди продемонстрували нездатність провести всебічний аналіз ситуації та оцінити ризик майбутнього психологічного та фізичного насильства щодо заявниці та дітей, ба більше –  тривалість судового провадження наражала їх на ризик подальшого насильства.

ЄСПЛ констатував, що така відповідь судів на позов заявниці про виселення її колишнього чоловіка не відповідає позитивному зобов’язанню держави забезпечити ефективний захист заявниці від домашнього насильства.

Політичне значення рішення ЄСПЛ «Levchuk v. Ukraine»

Рішення «Levchuk v. Ukraine» є політичним сигналом для України: оскільки роль національних правових систем у забезпеченні конвенційних гарантій лише зростатиме, належна увага держави до питань створення і забезпечення функціонування системи реагування на домашнє насильство є значущим маркером політичної здатності України дотримуватися взятих на себе міжнародних зобов’язань поважати, захищати та забезпечувати права людини. Хоча дане рішення не є пілотним рішенням ЄСПЛ (тобто рішенням, що стосується виявлення системних недоліків у національному законодавстві та правовій практиці), тим не менш, воно є сигнальним вогником, який підсвічує проблемні зони, що потребують державної уваги.

Правове значення рішення ЄСПЛ «Levchuk v. Ukraine»

Вочевидь, рішення у даній справі відноситься до established case law – усталеної судової практики ЄСПЛ – і не містить принципово нових підходів до тлумачення конвенційних положень. Проте, його значення неможливо недооцінювати, оскільки це перше рішення проти України щодо домашнього насильства.

У рішенні «Levchuk v. Ukraine» суд послався на рішення «Volodina v. Russia», no. 41261/17 від 9 липня 2019 р., зазначивши, що у ньому можна знайти короткий зміст відповідних міжнародних матеріалів (§§ 51-60). У справі «Volodina v. Russia» суд спирався на універсально застосовні стандарти в сфері протидії насильству щодо жінок, зокрема, Конвенцію про ліквідацію дискримінації щодо жінок (CEDAW) 1979 р., звіти Спеціальних доповідачів ООН, Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи від 30 квітня 2002 року «Про захист жінок від насильства», Стамбульську конвенцію 2011 року.

Також Суд у своїй аргументації в рішенні «Levchuk v. Ukraine» звернув увагу, що Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція) підписана, але дотепер не ратифікована Україною, і процитував звернення Уповноваженого з прав людини Ради Європи до спікера українського парламенту, де було роз’яснення важливості даного документу та заклик сприяти ратифікації  Стамбульської конвенції.

Серед іншого Суд акцентував увагу і на заключних зауваженнях Комітету ООН з питань ліквідації дискримінації щодо жінок (CEDAW) щодо 8-го періодичного звіту України у березні 2017 року, де комітет висловив стурбованість глибоко вкоріненими у політичному дискурсі, медіа та суспільстві патріархальними установками та дискримінаційними стереотипами щодо ролей та обов’язків жінок та чоловіків у сім’ї, що відображується у нерівності жінок та чоловіків у публічному соціально-політичному просторі і є першопричинами насильства щодо жінок.

Також суд навів дані дослідження ОБСЄ щодо насильства проти жінок, згідно з яким більше чверті жінок (26%) в Україні переживали фізичне та/або сексуальне насильство з боку нинішнього або колишнього партнера. Дві третини жінок (65%) зазнавали психологічного насильства з боку інтимних партнерів. Це перевищує середній показник гендерно обумовленого насильства по ЄС на 43% і є вищим, ніж у будь-якій країні ЄС. Проте лише 7% жінок, які пережили насильство від нинішнього партнера, і 12% тих, хто пережив насильство від попереднього партнера, повідомляли про свій досвід у поліцію.

Окрім цього, суд зробив посилання на статистичні дані, представлені ГО із захисту прав жінок «Ла Страда — Україна», згідно з яким 10% прокурорів, 11% суддів, 12% поліцейських виправдовують випадки домашнього насильства, 39% офіцерів системи кримінального судочинства вважають домашнє насильство приватною справою, 60% звинувачують жертв у сексуальному насильстві щодо них. Під час провадження у справах про домашнє насильство 77% прокурорів, 81% поліцейських та 84% суддів вважають примирення між партнерами головним пріоритетом, при цьому представники системи кримінальної юстиції недооцінюють насильство та розглядають його формально, в якості незначних справ.

Читайте також: Ратифікувати не можна замаскувати

Тобто суд нагадав про міжнародні універсальні стандарти захисту прав жінок та зобов’язання України у цих питаннях, зауваживши структурний характер насильства.

Правове значення даного рішення ЄСПЛ полягає у тому, що фактично суд запропонував матрицю аргументації для національних судів у справах щодо домашнього насильства, а головне – це рішення вкотре нагадало про захист прав людини та основоположних свобод й те, що суди мають надавати пріоритет правам жінок на життя та фізичну і психічну цілісність порівняно з правами кривдників й викорінювати причини гендерного насильства.

Олена Харитонова, юристка, доцентка Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Більше публікацій
Більше публікацій Олена Харитонова
Більше публікацій Статті