Вони були активістками, волонтерками, журналістками, збирали кошти на бронежилети військовим, знімали розслідування про корупцію і висаджували дерева в центрі міста. Та для системних змін цього було замало, тож жінки вирішили балотуватися.
У відеопроєкті «Шлях жінки у політику» п’ять політикинь розповіли про критику та підтримку, роботу їхніх команд та способи протидії інформаційним атакам і фейкам, спрямованим проти кандидаток.
Як Михайлина Скорик-Шкарівська протидіяла інформаційним атакам
«Ми три місяці кампанії прожили під гасла: «Михайлино, ви класні, ми би за вас проголосували, але ви непрохідні», – розповідає депутатка Ірпінської міської ради Михайлина Скорик-Шкарівська, яка у 2020 році балотувалася на посаду міського голови.
Вона додає: і чоловіки, і часто жінки не бачать жінку активною учасницею політичного чи громадського життя. Сама Михайлина чула зауваження про те, що жінку не оберуть. Проте за два тижні до виборів уже мала відчуття: зневіра подолана.
«Треба пройти вибори, і тільки після ти зрозумієш, що це таке», – додає політикиня.
Депутатка наголошує, що найскладніше бути готовим до будь-яких ситуацій, тож важливо продумати, в які больові точки намагатимуться влучити.
«Один з кроків, які ми передбачали з боку наших опонентів – це, звичайно поширення інформації в інтернеті. У мене стоїть моніторинг на моє прізвище та ім’я, тобто щоразу, коли щось змінюється і щось про мене з’являється, мені приходять повідомлення в чат-боті, електронною поштою», – розповідає Михайлина.
Про зрив зустрічей із виборцями, провокації, редагування статті у Вікіпедії та те, що допомагало протидіяти усім цим атакам, політикиня розповіла під час презентації відеопроєкту «Шлях жінки у політику», відеозапис якої можна переглянути тут.
«Якщо хочеш змін, бери відповідальність на себе»: історія Наталії Коваль
«Моя мама – депутатка. Вона допомагає людям», – говорить 7-річний Дарій. Він – наймолодший із чотирьох синів депутатки Нетішинської міської ради Наталії Коваль.
Жінка брала участь у Революції гідності та допомагала українським військовим, збираючи кошти та відправляючи необхідні речі на фронт.
Наталія Коваль пригадує: коли у 2014 році почула думку про те, що лідери й лідерки, волонтери й волонтерки мають йти в політику, їй здалося, що цей шлях не для неї, але наступного дня Наталія переосмислила ці слова.
«Я зрозуміла, що дійсно в тому і проблема: наше суспільство сподівається, що прийде хтось і вирішить за нас. Пусті сподівання! Якщо ти хочеш змін, якщо ти прагнеш змін, ти зобов’язаний брати відповідальність на себе, іти і робити ці зміни самостійно. Тому що за тебе їх ніхто не зробить. Це ілюзії», – підкреслює депутатка.
Під час передвиборчої кампанії Наталії довелося відчути і знецінення, і вплив стереотипів на сприйняття жінок у політиці. Тож депутатка навчилася не звертати на це уваги, щоб залишати ресурс безпосередньо на роботу.
«Якщо ти щось робиш, завжди знайдуться люди, які скажуть, що ти це робиш неправильно або що не треба було цього робити. Завжди знайдуться порадники, які будуть вчити, що ти маєш робити», – розповідає Наталія. Під час презентації відеопроєкту вона також додала, що радить колежанкам, які починають свій шлях в політиці, не звертати увагу на невиправдану критику або недоречні поради.
Передвиборчі війни: історія Юлії Лефтер
«Ми були дуже чесними, а можливо, такими чесними не треба було бути. Ми не використовували методів, які використовували наші опоненти. Нас відверто оббріхували. Кампанія була дуже брудною», – ділиться спогадами про місцеві вибори Юлія Лефтер.
Зараз вона заступниця міського голови Нововолинська, а у 2020 році балотувалася до міськради Бердичева й очолювала список партії. Юлія розповідає: тоді в Telegram-каналі, зареєстрованому поза Україною, поширювали неправдиву інформацію про статки її родини.
«Неправда могла литися скільки завгодно, а я не могла її спростовувати. Тому що в кожний двір не зайдеш і всім людям не поясниш, що все, що ви прочитали, є брехнею», – додає політикиня.
Інформаційної атаки Юлія зазнала не вперше. У 2015 році, коли вона була кандидаткою на посаду міського голови Бердичева, містом почали ширитися чутки про те, що жінка вагітна. На її думку, це була одна з причин, через яку тоді не вдалося перемогти. Про цей досвід політикиня розповіла під час презентації проєкту «Шлях жінки у політику».
«Де чесна влада, Гориславець?»
«Як журналістка-розслідувачка я себе почуваю комфортно, але я не бачу такого впливу, як би я хотіла, від моїх розслідувань, тому я прийняла таке складне рішення, що треба спробувати попрацювати з іншого боку», – розмірковує депутатка Кременчуцької міської ради Лариса Гориславець.
У 2020 році вона балотувалася і виграла вибори, проте жінка переконана: і до початку виборчої кампанії займалася політикою. Адже 5 років працювала над журналістськими розслідуваннями і впливала на політичні процеси в місті.
Ставши депутаткою, Лариса стикнулася з не надто приємною реальністю – втратою довіри. Раніше вона була журналісткою-розслідувачкою, а тепер стала представницею тієї влади, «яка ніяк не може зробити для народу щасливе життя».
«Ішла у раду – обіцяла чесну владу. Де чесна влада, Гориславець?», – описує Лариса ставлення до себе в ролі депутатки.
Політикиня зізнається: здавалося, що передвиборча кампанія буде сфокусованою боротьбою, яка завершиться виборами.
«Зараз, коли я почала своє депутатство, бачу, що моя боротьба, моя діяльність не менш інтенсивна», – розповіла Лариса Гориславець, коли долучилася до дискусії-презентації відеопроєкту.
«Коли ти думаєш про свою дитину, починаєш по-іншому рухатися»: історія Оксани Майбороди
«Коли ти думаєш загально про майбутнє покоління, це не стосується тебе так близько. А коли ти думаєш уже про свою дитину, що в такому віці, як ти зараз, у неї вже не буде майбутнього, якщо нічого не змінити, то ти вже по-іншому починаєш рухатися», – вважає депутатка Рівненської міської ради Оксана Майборода.
Її робота як громадської активістки була зосереджена, зокрема, на озелененні Рівного. Оксана стала координаторкою громадської ініціативи «Сад історій», яка пропонувала мешканцям та мешканкам міста до пам’ятних подій в їхніх родинах посадити дерево. Щоб швидше й ефективніше впливати на збереження довкілля, жінка вирішила балотуватися.
Оксана Майборода має двох дітей, тож агітувала з маленькою донькою, яку носила у слінгу. Із Поліною вона ходила й на події та зустрічі в межах депутатської роботи. Політикиню навіть почали цькувати через це.
«У той час мені дуже допомогли і підтримали люди, які мене знають: моє оточення, моя команда, депутатки із міської ради. Так само мене підтримали народні депутатки від партії, це дало ще більше розголосу історії», – згадала політикиня під час презентації серії відео «Шлях жінки у політику».
Оксана Майборода підсумовує: дуже важливо, щоб в суспільстві діти сприймалися в публічних просторах як норма.
Що об’єднує історії політикинь?
Шляхи цих 5 жінок в політику різні, але є в них дещо спільне – зіткнення зі стереотипами, упередженнями та знеціненням, яке, утім, не заважає їм рухатися в обраному напрямку.
«Шлях жінок у політику в Україні пролягає не так через участь у виборах, як через подолання стереотипів. Коли боротися насамперед доводиться не з опонентами, а з дискримінацією. Водночас, це шлях можливостей, досвіду та лідерства», — говорить режисерка серії відеоісторій Ірина Шаталова.
Презентація серії історій та публічна дискусія організована командою платформи «Жінки – це 50% успіху України» в межах проекту ГО «Інститут розвитку регіональної преси» за підтримки Національного Демократичного Інституту (НДІ), Уряду Великої Британії через Фонд розвитку ефективного врядування.
Світлана Шкурай, для Жінки: 50%
