«Я ще говорю!»: Переможна кураторка власної історії Камала Гарріс

До 100 днів перебування на президентському посту Джо Байдена, у Білому домі підрахували, що 58% посад в його адміністрації обіймають жінки. Зокрема в апараті Байдена уперше призначили жінку, Джанет Єллен, міністеркою фінансів, Крістін Вормут та Авріл Гейнс на посади очільниці міністерства армії та національної розвідки, при Байдені жінка вперше обійняла посаду віцепрезидента США.

Віцепрезидентка Камала Гарріс також відзначає 100 днів на посаді. Жінки:50% пригадують основні віхи її політичної біографії.

«Я ще говорю! Пане віцепрезиденте, дозвольте мені закінчити, і тоді ми зможемо порозмовляти», – цією сакраментальною фразою під час дебатів Камала Гарріс увійшла в історію. В цьому вся її суть. Вона – із тих, кого раніше утискали й недооцінювали, а тепер вони вийшли на авансцену і більше не поступляться своїм місцем.

Зі своїм послужним списком і життєвою історією Гарріс була приречена на політичний успіх. Її біографія наче писана так, аби працювати на голоси демократичного електорату. Політикиня розігрує факти свого життя, як козирні карти в колоді. Вся її історія, сама її ідентичність та особистість і зробили її ідеальною кандидаткою в пару до білого, старшого, поміркованого, новоанглійського кар’єрного політика Джо Байдена.

Народжена в родині імігрантів: матір – з Індії, батько – з Ямайки. Батьки познайомилися на марші протесту – обоє були активістами. Швидко розлучилися, тому мама виховувала Камалу з сестрою самостійно, і виховувала їх як гордих темношкірих жінок. Тепер Гарріс заявляє: вона – перша темношкіра жінка і перша жінка азійського походження, яка зайняла таку високу посаду.

Проте її вигляд ніяк не відлякує тих, хто сприймає інші раси, крім білої, як загрозу. Жодних кучерів чи дредів, цілком собі традиційна європейська зачіска. Жодних етнічних елементів в одязі, все дуже офіційно і традиційно. Мелодійна каліфорнійська вимова, без нальоту чужинських акцентів.

Читайте також: Камала Гарріс: Фото з життя першої жінки-віцепрезидентки США

Імігрантська історія точно до вподоби демократам. А як щодо людей, які не люблять імігрантів? Бо вони ж начебто неосвічені, брудні, схильні до злочинності? Для них у Гарріс теж є історія: її мама, Ш’ямала Гопалан, приїхала з Індії, щоби створювати ліки проти раку. А ще Гарріс не забуває наголосити: мама була всього 1,52-метрового зросту. Пара фраз одразу відбудовують мініатюрну, незагрозливу Ш’ямалу від брудних мас мексиканців, які приїжджають, щоб урвати копійку, працюючи будівельниками, садівниками чи прибиральницями. А тут усе інтелігентно.

Але Камала Гарріс зовсім не наголошує, що мама не була рядовою імігранткою, а походила з родини індійського дипломата. Це було б занадто елітарно і суперечило б її пильно культивованій історії.

Камала Гарріс вступила до Говардського університету, найповажанішого «чорного» університету Америки. Дзвони саме його дзвіниці відбили 49 ударів під час інавгураційної церемонії, коли Гарріс прийняла присягу і стала 49-ю віцепрезиденткою Америки.

А юридичний ступінь майбутня політикиня отримала в самому серці Штатів, у Небрасці. Тому не називайте її «представницею прибережних ліберальних еліт». Вона знає, як це – жити у «перелітному» штаті, тобто у штаті, над яким «еліти» тільки пролітають, коли мандрують із Нью-Йорка в Сан-Франциско або з Лос-Анжелеса до Вашингтона.

Після університету Камала повернулася до рідного Окленда і почала працювати прокуроркою. Кар’єра швидко привела її до сусіднього Сан-Франциско, де вона обвинувачувала підозрюваних у сексуальному насильстві проти дітей.

І саме звідси почалася її політична кар’єра. Бо у 2004 році вона стала першою жінкою, обраною на посаду окружного прокурора Сан Франциско. Саме обраною, бо у Каліфорнії прокурорів обирають самі громадяни. Її перша виборча кампанія була непростою, але результативною.

А за 7 років Камала Гарріс обралася генеральною прокуроркою Каліфорнії. Заявляючи про себе як про «прогресивну», тобто ліберальну прокурорку, в результаті, вона створила собі кращу репутацію серед правоохоронців, ніж серед представників національних і расових меншин, які диспропорційно страждають від несправедливості в системі. Будучи активною противницею смертної кари, Гарріс захищала її необхідність, коли перебувала на прокурорській посаді.

Так, наче розуміючи потребу втримувати якомога ширше коло союзників, вона була і ліберальною захисницею, і консервативною сторожовою правопорядку.

Стратегія спрацювала. У 2017 році вона з великим відривом здобула мандат сенаторки Сполучених Штатів – знову ж таки, перша темношкіра жінка, яка представляла Каліфорнію у вищій палаті Конгресу.

Там вона здобула собі ім’я не стільки законодавчою роботою, скільки різкими допитами ідеологічних суперників на сенатських слуханнях. Під її пильним поглядом та войовничою манерою шарівся не один опонент. Засновник Facebook Марк Цукерберг, генпрокурор США Джеф Сешнз, кандидат у Верховний Суд Бретт Кавано – усі вони відчули на собі відточений роками в судовій залі спосіб бити у найболючіше місце.

Останньому дісталося чи не найбільше. «Чи можете ви згадати хоч один закон, який дає урядобі право ухвалювати рішення про чоловіче тіло?», – запитала Камала Гарріс у Кавано, консервативного судді, який заявляв про намір криміналізувати аборти. Цю фразу потім повторювали і повторювали численні телевізійні шоу, під аплодисменти жінок по всій країні.

Сам Дональд Трамп удостоїв Камалу Гарріс таких барвистих епітетів як «противна» і «жахлива».

Читайте також: Як Камала Гарріс може допомогти Байдену здолати Трампа

Її вважали однією з найсильніших претенденток на демократичну номінацію на президентські вибори. Саме вона просто-таки «розмазала» на дебатах під час праймеріз не кого іншого, а Джо Байдена, розкритикувавши його позицію в питанні шкільних автобусів для дітей із десегрегованих шкіл.

«Я була однією з тих, хто добирався таким автобусом до хорошої школи. Якби не було цих автобусів, то я не стала б сенаторкою, Корі Букер не став би сенатором, і Барак Обама не носив би того титулу, який він носить зараз. Ваша позиція була хибна», – своїм фірмовим прокурорським тоном виголосила Гарріс, нагадавши всім про своє дискриміноване минуле, поки Байден отримував переваги від «білих привілеїв». І ледь не знищила шанси Байдена на президентство.

Проте досвідчений політик Байден – а за його плечима було 30 років роботи в Сенаті, а не три, як у Камали, – знайшов ключ до Гарріс і номінував її як свою потенційну віцепрезидентку. Для перемоги йому була потрібна саме вона. Її історія, її ідентичність була йому потрібна значно більше, ніж її переконання. Зрештою, більшість із них вона з готовністю переглянула, зокрема, підтримавши байденівські пропозиції в охороні здоров’я та енергетичній політиці.

Але Байден – «сонний Джо» у лексиконі Трампа – потребував її енергії у своїй кампанії, її образу сильної, харизматичної жінки, темношкірої, без престижних дипломів, роботяги у непростій сфері правопорядку.

І, не в останню чергу, молодої. Адже Байден у свої 78 на момент інавгурації, став найстаршим президентом в історії США. І роль віцепрезидента, який, за Конституцією, стане президентом у разі неспроможності президента займати посаду, в цій ситуації вже значно вагоміша, ніж раніше. «Найбільш неважлива посада», за словами першого ВП Джона Адамса, стала важливою. Байден навряд чи піде у президенти удруге. І його віцепрезидент матиме найкращі шанси здобути номінацію Демократичної партії і, може, саме президентство.

А наразі Камала Гарріс таки принесла Байдену достатньо голосів – її символічний капітал виявився неоціненним у цій кампанії. Вона – ковток свіжого повітря для американського жіноцтва, яке втомилося від мізогінії попереднього президента. Вона – предмет гордості для темношкірих, для індійців, для інших меншин. Вона – знак того, що Байден готовий працювати і з тими, хто з ним не погоджувався: принципово важливий момент для його амбіції «зшивати» Америку.

Навіть політичні опоненти не знайшли, за що атакувати Гарріс під час кампанії. Вони називали її «фальшивою», не спромігшись на більше. Бо ж не могли вони звинувачувати її за про-правоохоронну позицію, як це робили її колеги по Демократичній партії. Так вона і пройшла кампанію без особливої шкоди для власної репутації.

Тому говорила і про Лінкольна, і про Мартіна Лютера Кінга, і про суфражисток. Має право. Всією своєю історією вона позиціонувала себе як спадкоємиця тих, хто був упосліджений і переміг. «Це честь – бути тут. Стояти на плечах тих, хто був раніше», – почала вона свій виступ у день інавгурації.

Її виступ був про «американське прагнення». «Навіть у темні часи ми не просто мріємо, ми робимо. Ми бачимо не тільки те, що було, а й те, що може бути. Ми цілимося в Місяць, а потім встановлюємо там наш прапор. Ми зухвалі, безстрашні та амбітні. Ми не втрачаємо віри, що ми переможемо, що ми піднімемось. Це – американське прагнення».

Камала Гарріс могла б говорити про себе. Це вона не говорить, а робить. Це вона – зухвала, безстрашна й амбітна. Це вона не чекає, поки за неї напишуть її історію. Вона бере те, що їй дала доля, і дописує решту так, щоб вийшла історія про перемогу.

І цьому ми можемо в неї повчитися. Бо, чує моє серце, наступний розділ цієї історії може бути про президентку США Камалу Гарріс.

Ярина Ключковська, для 50%