Публікуємо другу частину інтерв’ю з Ларисою Денисенко у циклі програм «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною».
Лариса Денисенко – юристка, письменниця, ведуча «Громадського радіо».
Ведуча програми – Олена Єна, директорка програми «Жінки-лідерки» Національного демократичного інституту. Вона відома як одна із послідовних ідеологинь гендерної рівності та паритетної участі в політиці жінок та чоловіків.
Читайте і дивіться також: «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною»: Лариса Денисенко. Частина 1
Цю частину розмови присвячено представленості жінок у політиці:
– На жаль, жінки поки що знаходяться в меншості в політиці, незважаючи на те, що за нашими дослідженнями українське суспільство вже абсолютне готове і сформувало свій запит на паритетне представництво жінок і чоловіків. На твій погляд, що потрібно, щоб жінок в політиці стало більше?
– Один з таких ніби простих способів, який можна вирішити шляхом внесення однієї зміни до законодавства, або кількох змін в два закони – це квотний принцип. Я не ідеалізую квоти, особливо коли в країні примудряються маніпулювати квотами.
Тобто наприклад: за загальним списком жінки там присутні в достатній кількості, але коли ти починаєш дивитися, хто проходить і хто в п’ятірках панує, то домінують все одно чоловіки. Це нечесно. Це маніпулятивно.
Держава має чесно виконувати свої обов’язки, якщо дійсно державна політика збігається з політикою ООН. А я нагадую, що в одній із стратегічних цілей Організації об’єднаних націй, а наша країна – член ООН, є глобальна стратегічна мета – це гендерна рівність. Тобто, якщо країна дійсно дотримується цих питань, то по-перше працюємо зі Стамбульською конвенцією, зменшуємо рівень домашнього насильства, поважно ставимося до самоствердження жінки, не принижуємо, не знецінюємо…
Я сподіваюся, що хоча б покоління людей, які зараз мають 20 років, 25, в них це легше зайде: так я відстоюю свою різність, я відстоюю свою індивідуальність, але я визнаю рівне ставлення до всіх людей і до мене в тому числі. Я усвідомлюю важливість рівноправ’я.
– Ти зараз назвала три слова, які називали найчастіше наші респонденти дослідження, коли ми їх запитували про те, з чим у них асоціюється гендерна рівність, рівність між чоловіками та жінками, вона про це і говорили: рівноправ’я, рівне ставлення і рівність. Тобто дуже важливо, щоби в Україні створювалися рівні правила гри для всіх. Де кожен може свою індивідуальність реалізувати у той спосіб, в який він хоче.
Натомість зараз жінкам часто відмовляють у праві займатися деякими професіями. Чи стикаєшся ти в своїй професійній діяльності, що не завжди можна реалізувати жінці свій економічний потенціал, або не завжди за ту саму роботу, яку вона виконує, маючи такі самі кваліфікації, як чоловік, вона отримує ту саму винагороду?
– Якщо відштовхуватися від мого особистого досвіду, я не можу сказати, що стикалася з такими речами, як економічне нівелювання моїх зусиль, хоча про деякі речі я просто можу не знати.
В нас, якщо говорити про письменницьку сферу, от коли йдеться про великі конференції, або представництво, або інтерв’ю, то дуже часто першими все одно називаються чоловіки, а потім говорять про жінок. Хоча жінки-письменниці в нас дуже активні.
Стосовно медіа, тут історія така, що зараз показник людей, які стоять на керівних позиціях, це менеджемнт, продюсування – жінок з’являється більше …
Якщо говорити про суддівство, прокуратуру, адвокатуру, в нас в кожній з цих сфер правосуддя жінок десь 50 відсотків, але, скажімо, щоб жінки судді звучали гучніше…
Для цього треба бути сміливою антикорупціонеркою, як Лариса Гольник, зокрема, бути суддею нової формації і просто не дозволяти, щоб тебе топили. Але у свідомості прокуратура та адвокатура більше асоціюється з чоловічими професіями досі.
Читайте і дивіться також: «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною»: Алла Квач
Минуло року ми створили з колєжанками Всеукраїнську асоціацію жінок-юристок «Юрфем» задля того, щоб добудувати оці мостки довіри, значимості і значущості жіночих голосів в юридичній професії.
– Чи відчуваєш ти останнім часом, що жінки, як героїні в медіа з’являються частіше, про них пишуть частіше, і та якість і функція в якій вони з’являються теж змінюється? Чи спостерігаєш ти це?
– Якщо говорити про Громадське радіо, а це суспільний мовник, то у нас є статутні вимоги, редакційні вимоги. Ми гендерночутливе медіа. В нас не існує проблеми щодо того, щоб ми ігнорували жінок, як героїнь чи як експерток. В нас звучать всі голоси. Ми радіо, яке усвідомлює важливість різноманітності як справедливості.
Але останні данні, які я чула, їх представляла Богдана Стельмах, якщо не помиляюся, то навіть в сфері волонтерства, де жінок в нас більше, ніж половина, більшість матеріалів все одно виходять стосовно чоловіків.
І в загальнонаціональному медіаспектрі жінок-героїнь фігурує менше.
Хоча був сплеск після Євромайдану. Жіночих голосів стало більше, особливо політикинь, вони гучніше стали звучати, ніж раніше.
В нас політикині, якщо подивитися на парламент, на уряд – це люди, які професійно і впевнено говорять. Їх можна почути, хоча більше ми чуємо чоловічих голосів.
Стосовно героїнь, то виходить, що сфера спорту не дуже жіночна, сфера професійної діяльності теж не дуже жіночоголосна, тобто лишається світська хроніка – там дуже багато жіночих голосів лунає, ще залишається така побутова тематика. Вона пов’язана з вихованням, з функцією берегині, функцією матері… Ще є криминальна хроніка.
Там дуже багато жінок-героїнь. Хапаються люди більше за жертовність і трагедію, ніж за фахову діяльність, яка б виходила на перший план.
Це робота на рівні роботи редактора або редакторки. Коли ти бачиш, що вкотре навіть з точки коментування військових справ, воєнної тематики, кофліктології все одно ідуть в першій п’ятірці чоловіки, то ви забуваєте, що є фахівчині-жінки. Це, можливо, два кроки зусиль, щоб знайти її. Але її знайти можна.
Просто якщо ми говоримо, що в нас лунають всі голоси, і жінки, то давайте силами медіа давати можливість людям говорити. Вони, зрештою, училися і працювали, думаю, і задля того, щоб їх чуло суспільство.
– Ларисо, я тобі дуже дякую за цікаву розмову, за твої поради. Останнє, що ти хотіла б сказати нашим глядачам, глядачкам, хто нас читає: чи дійсно Україна стане тою державою, яка швидко проходить ці етапи трансформації до країни, де гендерна рівність стає суспільною рівністю? Ти оптимістка щодо цього?
– Так. Якщо не бачити оптимістичний сценарій на ці речі, то можна закапсулюватися і сидіти в якійсь каструлі…
В мене таке відчуття, що людство все одно змінюється. Ми бачимо, що так, існують відкати від прогресу, але існує і прогрес, існує об’єктивна реальність, котра змушує змінюватись людей…
Ми в Україні дуже любимо говорити про те, що ми не раби, ми люди свободи. Так свобода – це відповідальність, свобода – це рівне ставлення. Інакше воно не працює. Інакше це все просто слова, написані на стінах.
50%
