Україна підписала Стамбульську конвенцію ще у 2011 році, але досі не ратифікувала. Документ передусім має захистити жінок, які постраждали від домашнього насильства. Нещодавно петиція про ратифікацію конвенції набрала 25 тисяч підписів, а президент Володимир Зеленський пообіцяв внести проєкт закону на розгляд до парламенту. Критики виступають проти «гендерної ідеології», яку нібито просуває конвенція. Кореспондентка «Бабеля» Катерина Коваленко почитала Стамбульську конвенцію, поговорила з урядовою уповноваженою з питань гендерної політики Катериною Левченко та пояснює, що може змінити ратифікація та що в документі написано про гендер.
Що таке Стамбульська конвенція?
Офіційна назва документа — «Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами». Стамбульською її називають, бо її відкрили до підписання в турецькому Стамбулі у 2011 році. Конвенція має допомогти країнам боротися з домашнім та гендерно зумовленим насильством. Передовсім йдеться про захист дівчат і жінок. Саму конвенцію можна почитати тут.
Конвенція викорінить насильство?
Навряд, але допоможе захистити потерпілих і покарати кривдників. Країни, що ратифікують документ, зобов’язують змінити своє законодавство так, щоб потерпілі не боялися звернутися в поліцію та отримати допомогу. У країнах мають з’явитися шелтери для потерпілих, де вони зможуть сховатися й пожити певний час. Насильство проти жінок визнають формою дискримінації, а кривдників саджатимуть у в’язницю або заборонятимуть наближатися до потерпілих. Ті, хто пережив насильство, зможуть отримати грошові компенсації.
Що саме вважатиметься насильством?
У Конвенції йдеться про два види: насильство проти жінок та домашнє насильство. Перше включає будь-яке фізичне, психологічне, економічне чи сексуальне насильство, переслідування чи домагання на роботі. Домашнє насильство — це все, що відбувається між партнерами чи членами однієї родини без чиєїсь із них згоди (наприклад, примушування до сексу, шлюбу, аборту, обрізання, стерилізації).
Читайте також: Ратифікувати не можна замаскувати
Що зміниться для насильників?
Кривдники нестимуть кримінальну відповідальність за будь-який вид насильства. Покарання буде жорстокішим, якщо потерпілі є родичами або партнерами, або якщо свідком насильства стала дитина.
А Україні це потрібно? Хіба в нас є проблема з домашнім насильством?
У 2019 році понад 130 тисяч людей звернулися по допомогу через домашнє насильство, повідомляло Міністерство соціальної політики. 88 відсотків звернень були від жінок, ще 10 — від чоловіків, решта — від дітей. За даними Мінсоцполітики, минулого року по допомогу звернулися на 15 відсотків більше людей, ніж у 2018-му. За неофіційною інформацією, яку наводить міністерство, кожна п’ята жінка в Україні бодай раз страждала від домашнього насильства.
Чому Україна так довго не ратифікує конвенцію? Хто проти?
Для цього має відбутися голосування в Верховній Раді, потрібно 226 голосів депутатів. Петро Порошенко подавав законопроєкт про ратифікацію ще у 2016 році, але до голосування справа не дійшла.
Читайте також: #Підпишипетицію: Кампанія за ратифікацію Стамбульської конвенції
Головні противники — Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій, до якої входять представники різних конфесій. Також проти виступають організації, які відстоюють так звані «традиційні сімейні цінності» та зазвичай є противниками акцій феміністських або ЛГБТ-рухів. У січні 2020 року 307 народних депутатів створили об’єднання «За сімейні цінності» і виступають проти ратифікації Конвенції в тому вигляді, в якому вона є зараз. Критики зазвичай говорять, що виступають проти «гендерної ідеології» та бояться, що Конвенція зруйнує інститут сім’ї. «Конвенція ніяк не регулює ні сімейні, ні шлюбні відносини та загрожує тільки насильнику в сім’ї», ― говорить Левченко.
Критикам Стамбульської конвенції не подобається, що в ній є слово «гендер». Що там про це написано?
Майже нічого. Конвенція дає визначення кількох термінів, зокрема «гендеру» і «гендерно обумовленого насильства проти жінок». Гендер, згідно з Конвенцією, означає «соціально визначені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає притаманними жінкам та чоловікам». Гендерно обумовлене насильство щодо жінки означає, що вона потерпає саме тому, що є жінкою. Про сексуальну орієнтацію чи одностатеві стосунки у Стамбульській конвенції немає ані слова.
Які країни вже ратифікували Конвенцію?
Конвенцію відкрили до підписання в 2011 році. З того часу її підписали й ратифікували 35 країн (зокрема, Бельгія, Данія, Естонія, Грузія, Італія, Іспанія, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Словенія, Туреччина, Франція, Швейцарія, Швеція). Не підписали й не ратифікували конвенцію Росія й Азербайджан, а Болгарія взагалі визнала Конвенцію неконституційною. За словами Катерини Левченко, найбільший спротив виникає в країнах із сильним російським впливом.
Читайте також: Тепер ти неконституційна: нові міфи про Стамбульську конвенцію
Що в Україні?
Україна підписала Стамбульську конвенцію ще у 2011 році, але досі не ратифікувала. Це означає, що вона в нас не діє. Протягом останніх років в українське законодавство внесли низку змін, щоб захистити жінок від насильства. У 2017 році парламент прийняв Закон про запобігання домашньому насильству, у 2019-му — вніс зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів. До них додали відповідальність про примушування до шлюбу, аборту чи стерилізації — зокрема, про це йдеться і в Стамбульській конвенції. Також більш чітко визначили поняття «зґвалтування». Але Стамбульська конвенція перелічує більше злочинів, за які мають карати, говорить Катерина Левченко. «Передовсім це стосується злочинів щодо жінок. Вони не всі знайшли відображення в українському законодавстві», — каже вона.
Зеленський сказав, що подасть у Раду законопроєкт про ратифікацію. Що далі?
Петиція про ратифікацію Стамбульської конвенції набрала 25 тисяч підписів, після чого її розглянув президент. Пʼятого червня Володимир Зеленський заявив, що внесе проєкт закону до Верховної Ради після того, як конвенцію розгляне Міністерство закордонних справ і Міністерство соціальної політики.
За словами Катерини Левченко, Конвенцію надіслали також до Міністерства освіти і науки, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів та інших органів влади. Апарат уповноваженої з питань гендерної політики уже погодив документ та запропонував погодити його з профспілками, організаціями роботодавців та організаціями, які захищають права людей з інвалідністю. «Це важливо, бо конвенція стосується не тільки приватної сфери, а й публічних відносин, наприклад, трудової сфери», — каже Левченко. Міністерства мають погодити законопроєкт про ратифікацію Конвенції протягом місяця.
Якщо Конвенцію ухвалять, хто контролюватиме її виконання?
Міністерство соціальної політики, яке і зараз має стежити за протидією домашньому насильству. Але, за словами Катерини Левченко, в Україні потрібно буде створити орган, який окремо займатиметься питаннями насильства щодо жінок. Те, як Україна дотримуватиметься зобов’язань, контролюватимуть експерти Ради Європи.
