Після повномасштабного вторгнення мільйони українок покинули рідні домівки, осівши в містах та містечках країн Європи. Німеччина — одна з тих країн, що надала прихисток. Але хто зустрічав наших на чужині?.. Часто — свої ж. Як-от українка Анна Горська, яка переїхала в Німеччину ще в 2003 році.
Анна виховує трьох дітей, разом із чоловіком веде сімейний бізнес. А наприкінці лютого 2022 року вона стала співзасновницею ініціативи DUGA e.V. Зараз організація представляє інтереси українців та українок як офіційна юридична установа. Крім зібраної та переданої в Україну гуманітарної допомоги на тисячі євро, однією з цілей організації є пошук шляхів самореалізації для жінок.
Анна Горська переконана, що активна жінка — це норма для сучасного світу. Ми спілкувалися з нею про те, як їй удалося організувати допомогу для біженців та біженок у Німеччині.
Злість була моїм двигуном
Анна Горська живе за кордоном із 2003 року. Перебралася в Німеччину одразу після закінчення вишу.
«Мені хотілось побачити світ, познайомитись із новими людьми і зробити щось незвичайне. Моїм бажанням було купити комп’ютер, лижі і повернутися через якийсь час додому. Але життя за кордоном виявилося цікавим. Воно затягнуло мене у вир подій. Усе було іншим, і так сталося, що я залишилася. Хоча лижі так і не купила», — пригадує з усмішкою Анна.
Читайте також: Ірина Славова: Ми готові повертатися в український Мелітополь
І 24 лютого 2022 року, і перші тижні після повномасштабного вторгнення для жінки здавались нереальними. Каже, що відчуття несправедливості і безпорадності «душило».
«Але в той же час, я відчувала у собі злість, яка і стала на тривалий час моїм двигуном», — констатує жінка.
Зрештою злість трансформувалася у бажання допомогти — і Анна почала працювати. А роботи було багато. Те, що за кілька місяців стане офіційною організацією, починалося як приватна ініціатива.
«Ми піклувалися про людей (біженців із України – ред.), підтримували їх. Було дуже багато роботи, адже здебільшого це були жінки з дітьми. Налякані, стримані та сумні. На той момент вони втратили сенс життя. Я ніколи не забуду чергу із жінок і дітей, яку я бачила на початку березня на українсько-польському кордоні. Один рюкзак, одна сумка, діти, притиснені до грудей, нескінченна черга, невідомість. А що би взяла з собою я?.. Не забуду брудні автівки з запітнілими вікнами, переповнені жінками і дітьми, розповіді про пережите. Багатьом довелося вчитися бути самостійними. Вдома залишилися чоловіки, тож тепер давати всьому раду вони мали самі. Хтось адаптувався швидко, хтось плакав і хотів додому. У певному сенсі, я з моїми однодумцями якраз і підставили українкам сильне плече в скрутну хвилину», — пригадує Анна Горська.
Пошук шляхів самореалізації для жінок
Пані Анна з однодумцями допомагали з налагодженням побуту, дали людям відчуття безпеки і стабільності.
«У нашій громаді є дуже багато талановитих жінок: режисерки, ведучі, вчительки, фотографки програмістки, інженерки. Хтось чудово малює, хтось шиє, хтось успішно виховує 6-10 дітей. Багато жінок виїхали з південних та східних регіонів. В Україні вони мали роботу, ім´я, статус в суспільстві. Але еміграція позбавила їх усього. Довелося починати з чистого листа. Закордоном вони — просто біженки, про таланти яких поки що ніхто не здогадується. Без знання мови і підтвердженого диплому більшість із них, скоріше за все, очікують підсобні роботи, конвеєр на фабриці або прибирання. Тому нашою новою метою став пошук шляхів самореалізації для жінок. Ми не можемо вирішити всі питання, але об‘єднати українок, дати надію і перспективи — це те, що, переконана, утримає жінок на плаву. Наразі ми розвиваємо такі напрямки, як бісероплетіння, хор, шиття, рукоділля. У розробці заняття з української мови та літератури, математики, німецької, англійської», — пояснює пані Анна.
Але згодом вона почала думати над створенням організації, оскільки з кожним тижнем та місяцем людей, що зверталися по допомогу, ставало дедалі більше.
Німецько-українське товариство міста Альцай
3 серпня 2022 року — офіційний день народження ініціативи DUGA e.V (Deutsch-Ukrainische Gesellschaft Alzey, що в перекладі означає Німецько-українське товариство міста Альцай). Хоча фактично люди працювали з перших днів війни. Анна констатує, що створення українсько-німецького товариства дало більше можливостей. Тепер організація представляє інтереси українців та українок як офіційна юридична установа. А діє як громада, засадами якої є самоорганізація і взаємодопомога. Один із напрямків діяльності ініціативи — допомога українцям в інтеграції та сприяння міжнародному взаєморозумінню.
«Ми знайомимо українців з німецькою культурою та менталітетом, сприяємо вивченню мови. Адже через мовний бар’єр багато українок не можуть діяти самостійно, їхні діти мають труднощі в школі. Тому організація мовних курсів для матері та дитини мають найвищий пріоритет. Мова — це ключ до впевненості та самореалізації. Німецький народ із відкритим серцем приймає та допомагає українцям і українкам. Німці цікавляться нашою культурою, історією. На жаль, у них недостатньо знань про Україну і дуже багато питань. Тож через нашу діяльність ми даємо можливість взаємодії двом культурам», — каже Анна Горська.
Читайте також: Юлія Федорова: Я постійно бачу підтримку, і це дуже підбадьорює
І додає, що не впоралася б, якби не було підтримки від чоловіка й родини.
«Вони підтримували і прикривали тил, поки я з головою занурювалася в роботу і «рятувала» світ. Терпляче чекали на моє повернення. Не тільки фізичне, але й ментальне. Сергій Майєр — друг нашої родини, одразу підхопив ідею допомоги і з перших днів повномасштабної війни працює зі мною 24/7, пліч-о-пліч. Він підхоплює мої, часом складні в реалізації, ідеї, доповнює їх і, так само як і я, вірить, що не має нічого неможливого. Саме він є співзасновником ініціативи. А ще поляк Ярек Розвазовські — вірний і надійний помічник, який душею і серцем з Україною. «Anka, na spokojnie! Zalatwimy to!» (Анко, спокійно, ми це владнаємо — ред.), — його улюблена фраза, яка мене насправді заспокоює, тому що він завжди поруч і доводить справи до кінця», — розповідає Анна про своїх натхненників.
Топ-5 досягнень: від хору — до десятків тисяч євро гуманітарної допомоги
Просимо пані Анну назвати п’ять основних досягнень ініціативи за час її існування. Ось що вона перераховує:
- Довіра людей — це найголовніше досягнення. Українці та українки що опинилися в Німеччині, довірили своє майбутнє, життя своїх дітей нам і ми з цим успішно впоралися. Ми знаходимо житло, ремонтуємо, облаштовуємо; вирішуємо побутові, фінансові і юридичні питання; займаємось письмовим та усним перекладом, проводимо регулярні зустрічі. Ми робимо все можливе і неможливе, щоб процес інтеграції українського народу в Німеччині пройшов якомога швидше і простіше.
- Ми створили хор «Соловейки», щоб представити мелодійний український спів як одну із сильних сторін національної ідентичності. Спільний спів зближує людей і допомагає їм справлятися з повсякденним життям. I навіть якщо ми не говоримо спільною мовою – музика об’єднує.
- За час нашої діяльності ми відправили 6 машин з гуманітарною допомогою — турнікети, медичні засоби, сухпайки, каремати, а також одяг для військових та цивільних. Було зібрано близько 9000 євро під час останньої акції в грудні 2022 року, що включала кампанію в соцмережах, а також розповсюдження газет та листівок. Товариство передало гуманітарну допомогу українським громадам на суму понад 88 000 євро.
- Pемонт будинку, в якому зараз проживають 16 українців – на цю ініціативу ми зібрали 4000 євро та відремонтували дім власноруч.
- Ми налагодили партнерство з органами місцевої влади та з тутешньою церквою, ведемо переговори з міською гімназією, щоб отримати приміщення для додаткових занять для дітей. А також налагодили тісну співпрацю з волонтерськими фондами в Україні, зокрема, у Миколаєві, Харкові, Львові.
Жінки — теж армія. У нас своя війна, не окопна
Як ставляться пересічні німці до вашої справи?
Із великою повагою і співчуттям. До речі, старші німці цікавляться більше і частіше. Моя теорія, що це пов‘язано з тенденцією молодого покоління уникати негативу, піклуючись про внутрішній баланс.
Жінки — більш емоційні та уважні. Вони часто розпитують про наші справи і потреби. Саме німкені є моїми основними «агентками» щодо постачання. Отримуючи інформацію про потреби із волонтерських штабів України, я розповсюджую її по своїй жіночій мережі. І починається збір. Хтось — перев‘язочні, хтось — каремат, простирадла чи теплі речі. Усі разом ми — як ті мурашки, що терпляче зносять до хатинки свої «завдання».
Читайте також: Юлія Костенко, Полтавська міськрада: Третина складу кожної ротації бойових медиків — це жінки
Чи немає до вас упередженого ставлення як до активістки? Як загалом на європейському континенті сприймають активних жінок?
Сучасна жінка — не та, що повинна варити борщ і смажити котлети. Норма для сучасного світу — активна жінка. Ми так довго боролися за цю можливість. На європейському континенті права жінки зараз на високому рівні. Жінки мають право на індивідуальний прояв і активну діяльність. Сучасна жінка — активна. І це прекрасно!
A cкільки українок за кордоном активізувалися, щоб допомогти своїм людям і своїй країні! Скільки жінок по цілому світі інших національностей долучилися до допомоги Україні! Ми теж армія. У нас своя війна, не окопна. Але ми — це забезпечення, це інформаційно-просвітницька робота і, врешті-решт, ми піклуємося про людей, які виїхали. Колись вони повернуться. Маю надію, що і завдяки нашим зусиллям у них будуть сила, знання і наснага відбудовувати країну і зробити її кращою.
Пишаюся тим, що я сильна жінка
Чим ви найбільше пишаєтеся за майже рік після повномасштабного вторгнення?
Досить тривіально, але пишаюся тим, що я сильна жінка. Хоча мене завжди бісить, коли мене називають сильною. Як на мене, доклади кожна з нас побільше зусиль, було би більше сильних жінок! Але в цьому контексті я пишаюся тим, що витримала, що виросла внутрішньо, що не відійшла від цілей, що я своїм прикладом і самовіддачею спонукала людей до дії.
Я пишаюся своєю громадою. Я пишаюся тим, що люди мене почули, повірили і пішли за мною. Я їм за це вдячна. Тому що тут, за кордоном, тільки разом ми — сила. Тільки разом ми зможемо показати світові, що українці — талановита і освічена нація, а Україна — сучасна європейська країна. Тому я пишаюся тим, що я жінка! Саме та, що розпочала подібний проєкт!
Чи не важко вам? Чи не втомилися?
Звичайно, важко. Адже я ще викладаю німецьку мову, разом із чоловіком веду сімейний бізнес і виховую трьох дітей. Проте є мета, є люди, які вірять у нас. Зупинятися і не можна, і бажання немає. Я вчуся пристосовуватися до нових реалій, більше ціную власний час, час із родиною. Окрім того, за цей час у нас утворилася чудова громада. Якщо важко, хтось обов’язково підставить плече.
Що вас надихає?
Сяючі очі, посмішки українських людей, щирі слова подяки та успіхи тих, кому допомогла.
Що для вас буде перемогою у війні?
Відхід російських військ із території України, збереження наших територій, визнання вини з боку Росії. Великою перемогою буде процвітання і розвиток української нації. Де б ми не були, на своїй землі чи, наприклад, в Німеччині, незважаючи на труднощі і важкий досвід, ми маємо жити повноцінним щасливим життям. Усупереч всім ворогам. Ми переможемо, якщо лишимося цілісними зсередини.
Людмила Кліщук
