Турбота про навколишнє середовище завжди на часі. У цьому переконана екологиня, засновниця громадської організації «Центр громадських та медійних ініціатив» (Zero Waste Kharkiv) та Zero Waste Academy Анна Прокаєва. Після повномасштабного вторгнення її екологічна діяльність не лише не припинилася, а й заграла новими барвами. Наприклад, разом із колегами Анна допомагає мешканцям Харківщини відновлювати будинки, які постраждали внаслідок російських обстрілів. І знаходить застосування будматеріалам, які залишаються після руйнувань.
«Мені здається, будь-яка ідея, спрямована на розвиток України, — це зараз про патріотизм. У нас так багато відібрали ґрунтів і корисних чорноземів, дуже багато національних парків постраждало, тварини потерпають, скільки річок забруднено, що ми маємо якомога більше дбати про цю уражену ділянку нашого життя, нашої екосистеми. Бо це про наше майбутнє — із чим, як та в яких умовах ми далі будемо жити й розвиватися», — каже Анна Прокаєва.
Екологиня розповіла виданню «Жінки — це 50% успіху України» про популяризацію принципів zero waste (від англ. нуль відходів), а також пояснила, чому турбота про довкілля в умовах повномасштабної війни стає особливо актуальною.
Переосмислення своєї ролі на Землі
Екологічними проблемами Анна Прокаєва зацікавилася під час роботи на телебаченні, де неодноразово піднімала питання забруднення довкілля та енергоефективності. Згодом вона серйозно зайнялася екоактивізмом. Але в якийсь момент усвідомила, що поки одні люди прибирають та сортують відходи, інші — продовжують смітити. Тоді Анна вперше почула про рух zero waste, який уже давно існував у європейському просторі. Тому в 2017 році вона започаткували рух Zero Waste Kharkiv: компанія за ресайклінг. А через рік створила однойменну організацію.
«Головна ідея нашої організації — надати можливість кожному та кожній зробити свій вибір на користь чистого довкілля та якісного життя, свій внесок у сьогоднішній день та своє майбутнє. Часто все залежить від того, що ми виберемо в крамниці та як ми будемо поводитися з відходами. Багато хто каже, що «мій пакет не вирішує». І так думають сотні, мільйони людей. Але насправді це все вирішується вже сьогодні», — каже Анна Прокаєва.
Спочатку уявлення про рух було досить примітивним, зізнається екологиня. Лише згодом прийшло розуміння, що одне сортування не вирішить всіх проблем. Як зазначає Прокаєва, реалізовувати принципи zero waste потрібно ще на етапі планування закупів. Наприклад, обрати товар із багаторазовим пакуванням. Або взагалі відмовитися від упаковки.
«І людина вже не принесе додому зайве пакування. Бо коли ми його купуємо, то потенційно замовляємо виробництво нового. Філософія zero waste полягає у відмові від марнування ресурсів, які йдуть на виробництво, у зменшенні кількості відходів, які можуть піти на полігон або на сміттєспалювання. Zero waste передбачає, що сміттєспалювання має скоротитися. Адже це нерелевантне поводження з відходами», — підкреслює Анна Прокаєва.
Якщо вас не підтримує більшість, можливо, час ще не прийшов
«Якщо згадаєте 2017-2018 роки, це було абсолютно нормально — ходити з пакетами. Я була в країнах Євросоюзу. Там рідко можна побачити людей із пластиковими пакетиками. Переважно це текстильні торбинки або пакети з крафтового паперу. У нас тільки почало виникати усвідомлення, що це дійсно не ок. Зараз багато людей повертається з ЄС. Деякі приходять до нас і кажуть: «Ми не були вашими прихильниками. Але ми пожили рік у Німеччині. І там настільки жорсткі правила!» Тобто, вони почали розуміти, яким чином треба поводитися з відходами», — розповідає Анна Прокаєва.
Читайте також: Роль жінок у зеленому післявоєнному відновленні України
Принципи «нуль відходів» екологиня почала реалізовувати ще під час роботи на телебаченні. Тоді в офісі стояли два кошики — один для змішаних відходів, інший — для паперу, який підлягав переробці. Але колеги вперто кидали папір до першого кошика. Тоді Анні доводилося його діставати і перекладати.
«Згодом ставлення почало змінюватися. Люди побачили, що це не якась моя примха. І зрештою почали поважати. Тут головне — не здаватися. Якщо більшість не підтримує, то, можливо, час ще не прийшов. Потрібно обов’язково пояснювати. Не можна нав’язувати цю ідею, повчати когось. Бо десятки років ми жили в зовсім іншій парадигмі. Багато хто думав, що хтось там подбає про ці відходи в екологічний спосіб. Ми говорили, що насправді все йде на полігон. Можливо, там щось найбільш цінне та ліквідне і відсортовується. А все інше буде просто захоронене. Для багатьох людей було неочевидним, що не всюди є сортувальні станції», — розповіла Анна Прокаєва.
Були претензії, буцімто ми влаштовуємо смітник
Перший екохаб з’явився в Харкові у 2018 році. Це було місце, куди всі охочі могли здати на переробку відходи на кшталт пластику та паперу. Спочатку це був мобільний пункт на колесах, який переїздив із місця на місце за заздалегідь анонсованим маршрутом. Але такий екохаб не виправдав очікувань. Через затори на дорогах волонтери могли запізнитися на дві години. Люди починали сердитися та повертатися додому. Проте згодом вдалося відкрити стаціонарний пункт.
«Ми досягли рівня, коли це були десятки людей на день. Перший екохаб був у підвальному приміщенні, де ми виявили три види плісняви. Це були дуже некомфортні умови. І тим паче, дуже неінклюзивне помешкання. Бо потрібно було спускатися вниз крутими сходами. Ми почали зростати, зона сортування часто змішувалася із зоною повторного використання. І це все більше нагадувало звалище. Згодом ми знайшли приміщення на 460 метрів квадратних. Налагодили прийом відходів близько 40 фракцій. Знайшли в Харкові таких ексклюзивних переробників, що переробляли навіть пластикові банківські картки, які ніхто ніде не приймав», — згадує Анна Прокаєва.
Читайте також: Як кліматична (не)справедливість пов’язана з гендерною (не)рівністю
У 2019 році вже самі харків’яни пропонували свої приміщення. Так у місті почали діяти шість екохабів, причому за оренду сплачувати не доводилося. Волонтери навіть не встигали чергувати. Так тривало півроку допоки на екохаби не почали скаржитися сусіди. За словами Анни, тема відходів взагалі конфліктогенна.
«Були претензії, буцімто ми влаштовуємо смітник. Люди сприймають це як щось, що буде смердіти. Що там будуть миші, гадюки… Чого тільки я не чула. Часто люди не вважали доступність станції сортування додатковим благом. Вони і самі не сортували. У цих людей усе уявлення про відходи зводилося до контейнерів —мовляв, ось це справжнє і єдине законне рішення. «Навіщо влаштовувати якісь експерименти», — казали вони. Можливо, такі люди не були в інших країнах, не бачили, як там ця система функціонує. І що це абсолютно нормальна та правильна практика», — зазначила Анна Прокаєва.
План В таки став у пригоді
За словами Анни Прокаєвої, на початку 2022 Zero Waste Kharkiv досягнув піку свого розвитку. Але чимало планів перебило повномасштабне вторгнення. 24 лютого Анна мала б чергувати в екохабі. Але о п’ятій ранку її розбудили повідомленням про вторгнення.
«Я подумала, що це жарт. Зла була, що мене розбудили. Пам’ятаю, що ще до новорічних свят ми говорили про це з колегами. Особисто я не думала, що таке станеться. Але ми з командою таки провели зустрічі та обговорили план В. Я не дуже хотіла це робити. Але все-таки зібрала членкинь організації у зумі за два-три дні до вторгнення. Ідею обговорити план В сприйняли негативно. Одна волонтерка з Чугуєва найгучніше заявляла, що це маячня, що цього не може бути. Але, на жаль, у Чугуїв «прилетіло» чи не найпершим, — пригадує Анна Прокаєва.
На щастя, у волонтерів на той момент був готовий план В, яким вони стали керуватися. Самій же Анні знадобився власний досвід зразка 2014 року. Тоді вона часто бувала в Луганську і на власні очі бачила початок війни на Донбасі.
«Насамперед поїхала за бензином та продуктами. У мене вже блимала червона лампочка. Але я була дуже втомлена, тому не заправилася. А вже вранці довелося дві години простояти на АЗС. Тоді давали тільки 10 літрів на людину. Принаймні, я могла проїхати сто з чимось кілометрів, якщо раптом щось станеться. Ще з 2014 я пам’ятала, що потрібно мати пальне та транспорт, який перевезе у разі чого, а також продукти, адже вони зникають. Власне, це і сталося потім. Тому певний час ми виживали за рахунок цих продуктів. Я пригадую, як десь місяць полиці були порожніми. Або були місця, де продавали макарони по 150 грн за кілограм. Ось так. Але наші волонтери розуміли, як і що треба робити», — каже Анна Прокаєва.
Зараз це згадується як пригода
Після вторгнення Анна Прокаєва перебралася до Зміївської громади. Через постійні обстріли було лячно їхати на авто. Щоб дістатися до Харкова, вона о шостій ранку сідала на електричку — єдиний доступний вид громадського транспорту. На той момент екохаб перетворився на гуманітарний штаб. Туди приходили люди, які постраждали від війни. Вони отримували одяг, ковдри, побутову техніку із зони повторного використання. Були містяни, які втратили взагалі все. А в березні почали масово приїжджати люди з передмістя.
Ще до вторгнення в екохабі накопичилося багато речей. Незважаючи на потік відвідувачів, їх залишалося чимало. Але в грудні 2022 року орендар запросив стовідсоткову оплату. В організації таких грошей не було, тому довелося виїжджати. Постало питання, як перевезти всі ці речі. Чимало волонтерів виїхали з Харкова, частина були за кордоном. Навіть зараз зі всієї команди залишилося тільки три людини з десяти.
«Я тоді була вагітна. Думала: «Боже, як я одна з тим усім упораюся?». Просто уявіть, там десятки тон речей. Мені так страшно стало. Пам’ятаю, що там лежала якась книжка. Я подумала, що єдине, що зараз можу взяти — це книжки. А потім з’явилася допомога. Люди знайшлися. Я почала телефонувати громадам, органам місцевого самоврядування, які мали багато переселенців. І вони відгукнулися. Так ми завантажили десятитонник і п’ятитонник. А потім ще кілька вантажівок — і то не все вивезли», — згадує Анна Прокаєва.
Допомога йшла не тільки від громад. Партнери з сервісу OnТaxi надавали безкоштовні автівки, Укрзалізниця також співпрацювала з організацією. Волонтери завантажували авто речами та виїздили просто на платформи. Потім вантаж доставляли до Зміївської громади, де було багато переселенців.
«Вони виїхали, в чому були. Їм потрібні були ці речі. Я теж вивозила маленькими партіями. Ми утрамбовували мішки, і мені це нагадало роботу човникарів. Зараз це згадується як пригода», — каже Анна.
Ми рятуємо матеріали, які можуть піти на полігон
А що ж zero waste? Незважаючи на всі виклики, екологічна діяльність не припинилася. Організація продовжує давати лад із відходами та пропагувати принципи «нуль відходів» серед населення. З’явилися й нові напрямки, продиктовані воєнним часом. Наприклад, у Дергачівській громаді був відкритий майданчик СС Yard (Circular Construction Yard). Там збирають будівельні матеріали — зокрема й ті, що залишилися після руйнувань. Їх можна використати для ремонту понівечених росіянами будівель.
«Ми розібрали сільську раду на цеглинки, врятували те, що могло піти на полігон. Так само плануємо розібрати ще два об’єкти. Це непростий демонтаж, адже ті будівлі зазнали вибухової хвилі та пожеж. І, можливо, цегла вже непридатна для укладання стін. Ми будемо тестувати цю цеглу в лабораторії на міцність та водопроникність. У Харкові приймаємо всі відходи, які можна використати при відновленні житла. Наприклад, нещодавно жінка віддала нам лінолеум та двері. Інші люди із задоволенням їх забрали. У нас уже є такі успішні історії, коли нам ще віддавали цемент чи залізні труби. Все це піде на будівельний майданчик. І людям буде допомога», — зазначає Анна Прокаєва.
За даними Zero Waste Kharkiv, в Україні внаслідок руйнувань утворилося вже понад 12 мільйонів тонн відходів. І ця цифра продовжує зростати. Попри те, що такі відходи потребують особливого поводження, вони зазвичай потрапляють на полігони. Прокаєва пригадує, як під час чергового обстрілу в один із полігонів Донецької області сталося влучання. Виникла пожежа. Метан, який утворився у товщі полігону внаслідок гниття органічних відходів, значно підсилив полум’я. А через обстріли рятувальникам було проблематично дістатися до того місця. Що вчергове доводить необхідність сортування відходів та компостування.
Будь-яка ідея, спрямована на розвиток України, — це про патріотизм
Звісно, що і зараз є люди, для яких ідеї zero waste є чимось незрозумілим та недоречним. Їм здається, що в умовах повномасштабної війни є більш нагальні потреби, ніж сортування чи переробка відходів. Тому zero waste ніби не на часі. Сама ж Анна Прокаєва з таким підходом категорично не погоджується.
«А коли жити, якщо не сьогодні? Це відкладене життя, розумієте? Потрібно жити тут та зараз. Бо ми знаємо, що завтра для усіх нас може не настати. Для мене це очевидне правило. Живи як востаннє. І це потрібно зробити максимально якісно і екологічно для довкілля та інших людей», — переконана екологиня.
Читайте також: Щоб гендерний підхід не залишився на папері: розмова про пріоритети відновлення України
У сортуванні відходів вона вбачає спосіб підтримувати економіку. Особливо — економіку Харкова. Адже через повномасштабну війну деякі великі переробні заводи, на жаль, релокувалися. Тому потрібно підтримувати ті, що залишилися. І максимально надавати їм всю необхідну сировину.
«Мені здається, будь-яка ідея, спрямована на розвиток України, — це зараз про патріотизм. У нас так багато відібрали ґрунтів і корисних чорноземів, дуже багато національних парків постраждало, тварини потерпають, скільки річок забруднено, що ми маємо якомога більше дбати про цю уражену ділянку нашого життя, нашої екосистеми. Бо це про наше майбутнє — із чим, як та в яких умовах ми далі будемо жити і розвиватися. Бо війна, на жаль, все ще триває. Але ми можемо просто тут і зараз, особливо на прифронтовій території, примножувати добро. У тому числі дбаючи про довкілля та свою землю, себе та своїх дітей», — каже Анна Прокаєва.
Юлія Гуш
