Головна Статті Вікторія Доценко, Миколаївщина: «Я не можу терпіти, коли керують невігласи»

Вікторія Доценко, Миколаївщина: «Я не можу терпіти, коли керують невігласи»

9
1,271

Вікторія Доценко – депутатка Березнегуватської селищної ради Миколаївської області. Ми познайомилися з Вікторією під час сесії школи «Я – депутатка», що її проводила ПРООН в Україні за підтримки МЗС Норвегії.

В інтерв’ю для Жінки:50% говорили про відмінності ведення виборчої кампанії у сільській місцевості, важливість навчання для депутаток та як, попри тиск та погрози, продовжувати боротися за цінності.

Вікторіє, це уже не перша ваша депутатська каденція, як взагалі почався шлях у політику?

У політиці я давно, але в різний час була у різній ролі. Навіть зберегла своє перше посвідчення членкині ДВК за 1999 рік.

Я завжди хотіла були в політиці, хотіла впливати. Але не розуміла, що роблять депутати чи можуть вони робити те, що ми від них вимагаємо. Поступово почала розбиратися в усіх цих процесах.

У 2010 році я вперше балотувалася на посаду селищного голови. Тоді набрала дуже мало голосів, я навіть не проводила виборчу кампанію. Просто вирішила спробувати.

Пізніше, у 2015-му, мені запропонували брати участь у виборах депутатів районної ради. Цю виборчу кампанію я вже відпрацювала наповну: ходила від дверей до дверей, багато спілкувалася із виборцями, багато агітувала. У результаті – перемогла! Виграла округ у чинного депутата, який був дуже впізнаваний і впливовий. У нас відрив був у чотири голоси.

Читайте також: У місцевих виборах – 2020 взяло участь вдвічі більше жінок

Але у раду я не пройшла, тому що тоді була інша система виборів. І я не піднялася на потрібне місце у внутрішньопартійному рейтингу. Я не засмутилася, але зрозуміла, що уже буду брати участь у виборах і далі.

Коли розпочалася децентралізація, до мене звернулися активісти, щоб об’єднувати села та робити разом громаду. Ми вже бачили багато історій, як люди гуртуються, отримують кошти. І у 2017 році я активно включилася в процес децентралізації, ми їздили в кожне село, спілкувалися із жителями, переконували, що треба об’єднуватися.

Вибори пройшли у 2019 році, я зайшла у депутатський корпус по мажоритарному округу. Так почалася моя перша каденція тривалістю півтора роки – до наступних чергових виборів.

Ви ж розуміли, що перші вибори – на короткий термін, і навряд чи за такий маленький проміжок часу можна буде зробити якісь суттєві зміни? Чому таки брали участь у виборах? Усе одно треба було вкладати час, ресурс…

Ми всі, хто тоді балотувався, розуміли, що часу на депутатство буде мало. Але сприймали ті вибори як шанс, який не варто втрачати. Багато хто із колег не хотів іти на такий малий термін, тоді доводилося переконувати. Казала, що варто йти хоча б тому, щоб не дати опонентам будувати схеми підкупу виборців.

Коли закінчувалася каденція, я сказала тодішньому депутатському корпусу, голові, що прийду ще. І так я почала свою виборчу кампанію, щоб стати депутаткою вдруге.

Наскільки успішною для вас була ця перша каденція, Чи вдалося зробити заплановане?

Коли я тільки зайшла у міську раду, до мене дуже негативно були налаштовані голова та секретар, вони ж налаштовували проти мене інших депутатів.

Тут важливо ще розуміти специфіку сільських і селищних рад. Інколи не все відбувається так, як написано в регламенті, а інколи й регламент написано неграмотно.

Наприклад, якщо житель громади хотів брати участь у сесії, він мав пройти надзвичайно складну бюрократичну процедуру, а потім за його участь у сесії мали ще й голосувати депутати. Інколи навіть не збиралися сесії, а рішення ухвалювали заочно. Часто про порядок денний депутати дізнавалися уже під час сесії, завчасно депутатам матеріали не надсилали. Ми фактично не провели першу сесію, тому що на голосування винесли зміни до бюджету, які ніхто не обговорював до цього.

Я ніколи не працювала на державних посадах, але відчувала інтуїтивно, що так не має бути. Тоді почала багато вчитися і читати.

Читайте також: Блог Світлани Панаіотіді/ Жінкам, які йдуть на держслужбу

Говорила, що варто внести зміни до регламенту, запроваджувати відеофіксацію сесії, оприлюднювати рішення. Це багатьом не подобалося.

У мене навіть виникали ситуації, коли я звітувала перед виборцями чи проводила зустрічі, а мені казали, що я не даю працювати голові: «Чому ви не голосували за призначення премії голові, вам що шкода?».

Згодом, інші депутати почали мене підтримувати, казали, що вони визнають свою помилку, що я таки була права і мої пропозиції правильні.

Тоді я вважала, що це моя перемога. Так, нічого глобального не зробила, але переконала і людей, і депутатів, що прозорість потрібна і важлива.

Ви відчуваєте, що люди цінують ваше намагання зробити владу прозорою?

Я бачу, що люди цим користуються. Вони бачать хто за що голосує, вони стали трішки грамотнішими як виборці. Я чую, як вони говорять про мене, що я принципова та чесна. Але на виборах не відчула цієї підтримки.

Звісно, тут може зіграти кілька факторів. Один із яких – це сільська місцевість. Люди часто у маленьких громадах судять про іншу людину з розмов. Я – підприємиця, наймаю людей, звільняю, плачу оренду. Тому можуть бути ситуації, що хтось незадоволений мною суто через якісь робочі взаємини. І це теж впливає на ставлення до мене як депутатки.

Читайте також: «Рівність у політиці»: Хтось руйнує «скляні стелі», хтось прибирає бите скло

Чи було легко розпочинати нову виборчу кампанію через рік?

Навпаки – значно складніше. По-перше, у нас стала велика громада, приєдналися села. Змінились розміри виборчих округів, змінились люди, які живуть у цих округах.

Взагалі, у селах, на відміну від більших міст, райцентрів, зовсім інша історія виборів. Там часто застосовували брудні технології, підкуп виборців. Коли ти пропонуєш відстоювати цінності і працювати чесно, а хтось роздає продуктові набори, то з цим важко конкурувати.

На виборах я тримала все під контролем, кожен процес. Боролася і підтягувала кожного виборця, переконувала тих, хто не хотів іти. Казала, що це єдиний спосіб обрати таких депутатів, які б контролювали голову. Хочете, щоб були зміни, – ідіть на вибори!

По-друге, я балотувалася від політичної партії «Європейська солідарність». А після президентських виборів до цієї партії був дуже сильний негатив, особливо у нашій області. Звичайно, я могла піти в іншу партію, із більшим рейтингом. Але мені близькі цінності ЄС, і якщо я кажу, що буду чесною і принциповою, а перед виборами змінюю партію – це якось суперечило би моїм словам.

Але, звісно, було прикро, що багатьом людям байдуже, що ти конкретно робиш. Вони дивляться на партію, дивляться телевізор, і так формують свою думку.

І ще я так кажу собі: півтора роки першого депутатства – це дуже мало, щоб люди судили за вчинками й обирали мене як особистість, тож зараз я маю напрацьовувати авторитет.

Читайте також: Пів року на посаді: місцеві депутатки про сексизм, перші перемоги та поразки

Ви задоволені результатом виборів?

Одразу після виборів я була дуже виснажена, втомлена. Я казала, що все, на цьому моє депутатство закінчується, робіть що хочете, у нас команда мала, ми ні на що впливати не зможемо – з нашої партії пройшло тільки три людини.

Але все змінилося після першої ж сесії. До ради пройшло багато політичних партій, більшість не формувалася. І тоді я стала тією людино, яка змогла об’єднати депутатів. Мені багато хто довіряє серед чинних депутатів, тож коли я пропонувала і аргументувала, як нам потрібно працювати, усі з цим погоджувалися. Так ми налагодили роботу ради, обрали секретаря, а я стала головою земельної комісії – це надзвичайно важлива для мене посада.

А чому якщо ви змогли об’єднати депутатський корпус, вас не запропонували на посаду секретаря?

Мабуть, до посади секретаря я ще не готова. Я підприємиця, фермерка, і я дуже люблю свою роботу, яку не хотілося б покидати.

До того ж я хотіла бути у земельній комісії, відчуваю, що це моє місце. Наш район не має фабрик та заводів, у нас ресурс – земля, багато сільськогосподарських підприємств. Велика кількість фермерств призводить до того, що землю часто роздають, навіть ту, яка є частиною заповідної зони.

Я проти такого дерибану землі, хочу зберегти наш неймовірний ландшафт, я люблю природу. І коли розорюються землі, які є частиною екосистеми і які не призначені для сільського господарства, мені це болить.

У нас дуже довго було безгосподарське керування земельними ресурсами. Віддавали в користування ділянки, через розорювання яких перестали наповнюватися озера, зникали певні види тварин і рослин, інколи червонокнижні.

Читайте також: Кібербулінг: як цькували очільницю Держрибагенства і що можна вдіяти

Як ваша участь у земельній комісії впливає на ваше життя?

Я чудово розумію, що не можна бути хорошою для всіх. Налаштовувати людей проти себе не хочеться, бо ми бізнес-партнери, сусіди, друзі, односельчани, але інколи доводиться складно. Були ситуації, коли на мене і членів нашої комісії тиснули. Зокрема, бувало, що питання мого фермерського господарства знімали із розгляду сесії, колеги казали, що хтось вишукує на мене компромат. Був час, що я навіть чекала якогось фізичного впливу, бо ми маємо поля, техніку, яку легко пошкодити.

Що вам допомагає, попри тиск, дотримуватися своїх принципів і не погоджуватися на сумнівні рішення?

Мені дуже пощастило, що у земельну комісію зайшли люди, яким близькі мої цінності. Я спочатку порадилася із ними, запитала, чи готові вони боротися. Коли я заручилася підтримкою членів комісії, то зрозуміла, що ми готові відстоювати права нашої громади.

Буває, уже зовсім сил нема за щось боротися, щось відстоювати, а потім маленька перемога чи підтримка депутатів – і вже відкривається друге дихання.

Як рідні ставляться до такої вашої позиції?

Я маю величезну підтримку і від батька, і від чоловіка.

Мій чоловік теж є депутатом нашої ради, ми разом із ним балотувалися. І мене це дуже надихає, що він поруч. Тому що, все ж таки, наша громада – це більше села, а в селах є такий стереотип, що жінка не завжди чогось може досягнути сама. Під час виборчої кампанії виборці дуже позитивно ставилися до того, що ми балотуємось разом із чоловіком. Завдяки тому, що ми були удвох, проти мене не застосовували брудних технологій. Бо я бачила, як балотувалися жінки по різних округах, як вони стикалися і з сексизмом, і з булінгом, а я – ні.  

Читайте також: Сім’я, фінанси та невпевненість: що заважає жінкам брати участь у виборах

Що вам подобається у політиці та депутатстві?

У депутатстві мені подобається, що я реально можу на щось впливати. Зараз намагаюся не допустити незаконних махінацій із землею, бо прихильниця теорії, що краще попередити злочин, ніж боротися із його наслідками. І зараз я можу створити такі умови у громаді, щоб не крали, не руйнували.

Я не можу терпіти, коли нами керують дурні та невігласи.

Колеги називають мене невгамовною оптимісткою, бо я завжди налаштована на позитив.

Ми, фермери, знаємо, що буває погано. У нас зона ризикованого землеробства – може три роки бути неврожай, але це не означає, що я все покину і перестану сіяти: треба продовжувати робити свою роботу, створювати умови, мінімізувати негатив. І на четвертий, п’ятий рік такої системної роботи я зберу прекрасний урожай.

Я таку проекцію роблю і на громаду: нічого страшного, що якийсь час у нас нічого не виходить. Головне – не припиняти сіяти, і тоді ми неодмінно зберемо свій урожай.

Інна Наливайко, Жінки:50%

Більше публікацій
Більше публікацій Інна Наливайко
Більше публікацій Статті