Напередодні виборів Перший всеукраїнський марафон «Жінки у владі – зміни в громаді!» зібрав кандидаток з усієї України, які ділилися своїм досвідом передвиборної кампанії. Які були виклики та перешкоди перед ними як кандидатками? Як гендерна квота змінила образ політичного лідерства в регіоні?
Розмову модерували Ірина Тишко та Ірина Виртосу.
Організатори: кампанія «Вибори без сексизму», центр прав людини «Зміна» та громадська експертна рада при МФО «Рівні можливості» за інформаційної підтримки «Жінки – це 50% успіху України».
50% зібрали для вас найцікавші цитати учасниць марафону.
Про здобутки, які зумовлюють виклики
«На моїй пам’яті вперше така кількість жінок кандидує. Вперше така кількість жінок об’єднується, і вперше така кількість жінок, жіночих громадських організацій підтримують жінок», – так розпочала марафон Лариса Кобелянська, координаторка громадської ради при МФО «Рівні можливості».
При цьому експертка згадала як важко було виборювати гендерну квоту, передовсім через несприйняття суспільства.
«Від радянських часів ми успадкували, так звану радянську жіночу квоту, яка мала усі секситські ознаки, а в суспільній свідомості мала шлейф негативу як штучне залучення жінок до політичної діяльності і політичної участі. І навіть ті жінки, які були і сильні, і спроможні, і активні, і талановиті, вони теж підпадали під це кліше. Це викликало опір у парламенті, і суспільство однозначно не підтримувало цю ідею. В той час, коли сам принцип забезпечення паритетної участі жінок у політиці сприймався позитивно», – відзначила експертка.
Згідно з дослідженнями Національного демократичного інституту, більше 66% населення у опитуванні зазначали щодо необхідності більшого представництва жінок, і на користь рівноправного представництва жінок і чоловіків у формуванні різних державних, політичних, організаційних інституцій.
Крім дискусій про квоту, ведуться розмови про «готовність жінок» іти у владу.
«Ніхто не досліджував готовність чоловіків, правда? Ніхто ніколи не ставить питання, де бралися ті найдостойніші мужі, які зараз у списках, але питання, де взяти достойну жінку, лунає повсякчас. Тому я думаю, що ці вибори – це час істини, час іспиту для всього того активізму навколо гендерної рівності, навколо політичного рівноправного представництва жінок і чоловіків, яке велося десятиліттями. Сьогодні суспільство, кандидати, партії, громадські організації складають іспит», – наголосила Лариса Кобелянська.
Як проходив цей іспит у різних містах України – розповідають учасниці марафону.
Тетяна Гуменюк, Обухів, Київщина
35 років, ілюстраторка, активістка, мама двох дітей. Кандидатка від партії «Голос» до Обухівської ОТГ
Я займаюсь питаннями порушення прав дитини в школі, незаконними поборами, незаконними рішеннями, недопуском батьків до школи. І для мене депутатство – це продовження моєї активної діяльності, але вже на іншому рівні.
Знаєте, деякі вважають, що раз батьки народили дітей, то вони все повинні робити самі – ремонт у дитячому садочку, меблі купити в групу, туалетний папір принести, потім ще миючих накупити, та ще й збудувати дитячий майданчик. Але облаштування дитсадків – це не справа батьків, це справа міської ради. Вона є балансоутримувачем шкіл і садочків, і вона повинна забезпечувати їх усім необхідним.
У мене була не одна розмова з людьми, які не розуміли, що роблять депутати. Наприклад, один дідусь сказав, що займіться нашими пенсіями. І я пояснювала, що депутати міської ради не мають стосунку до цього питання. На що він мені сказав: «Значить, ви погано працюєте».
Я отримала масу задоволення від кампанії, тому що в мене було багато зустрічей, де люди розповідали про те, що для них важливо, а я розуміла, які ж ми всі різні. От я, наприклад, займаюсь порушенням прав дитини в школі, а інші якісь питання я реально не знаю. Я була здивована, коли одна жіночка сказала: «Знаєте, у нас на районі не облаштовано зелену зону, треба щось придумати, аби там було зручніше і для дітей, і для батьків». Знаєте, мої діти вже дорослі. Ця зелена зона – не є моєю больовою точкою, і я би, можливо, не звернула на це увагу. Тому для депутата такі діалоги – це надзвичайно важлива і корисна річ.
Ірина Трохим, Львів
Громадська діячка, співзасновниця громадської організації Центр «Жіночі перспективи», 22 роки активно захищає права жінок. Кандидатка від політичної партії «Варта» до Львівської районної ради у Франківському районі
Наших виборців вражає, коли даєш їм буклет і говориш: «Голосуйте за мене». Робляться квадратні очі. Розумієте, місто майже мільйонне, в мене на окрузі 14 тисяч виборців, усі звикли, що агітацію роздають люди, яким платять гроші. А тут – матеріали з рук самої кандидатки.
80% з тих, з ким ти спілкуєшся, на словах одразу готові голосувати за тебе.
Дуже позитивно сприймали мого чоловіка, який розносив мої буклети і матеріали. Але при цьому кажуть: «Я не вірю, що ви її чоловік…». А він такий: «То що вам паспорт показати?».
Як на мене, такі речі, які вибиваються зі стандартів ведення виборчої кампанії, дуже гарно заходять, і є реально дієвими.
Ще на початку вересня я не готувалася до виборів, хоча й багато працювала з жінками для того, щоб наснажувати їх іти на вибори. Тому для мене ця пропозиція була неочікуваною.
З першого разу я не погодилася, але я поставила свої умови, чітко сказала, що в кінці списку не піду.
Знаєте, що я помітила: насправді небагато людей працюють у полях. Багато людей сподіваються, що вони пройдуть у списку партії, або не пройдуть – їм якось все одно.
З іншого боку, партії не готові вкладати у своїх кандидатів для того, щоб їх навчати. Хоч би з ким я говорила, ніхто такого навчання не проходив, партія їм не організовувала.
Для мене це цікавий досвід. Звичайно, я працюю на результат. Щоби потім не було можливості сказати, що я там десь недопрацювала, туди не сходила чи не зробила того, що могла. Тому я стараюся зробити все, що можу, на своєму рівні.
Юлія Матвієнко, Запоріжжя
42 роки, освіта – економіка підприємства. До війни працювала менеджеркою у меблевій компанії, в 2015 році пішла добровольцем у ЗСУ – прослужила на передовій 4,5 роки. З війни повернуло народження двійні, зараз Юлія – мама чотирьох дітей. Балотувалася до Запорізької міської ради від партії «Сила людей».
Я 4,5 роки була на війні майже без ротації. Зараз повернулася, народила двійнят, я щаслива мама.
Я би брала на зустріч із виборцями своїх малюків. Але, по-перше, вірус, а по-друге, я по своєму району візочок не можу провезти, бо він на двох. А тут навіть з візочком на одну дитину дуже важко проїхати. В нас немає доріжок, по яких можна ходити. В нас нема доріг без ям, по яких візочком можна проїхати. Навіть машинами нормально проїхати неможливо. Це наші реальні проблеми.
Хотіла ще розказати про те, що коли даю листівку, а люди кажуть, що всі депутати погані, що голосувати не будуть, то я прошу листівку повернути. Вони кажуть: «Як це – усі роздають направо і наліво?!».
А я пояснюю, що я це надрукувала за свої кошти, я йду в міську раду, там навіть зарплатню отримувати не вийде. І для мене ця листівка важлива. І бігбордів у мене нема, бо вони коштують 20 тисяч, а для мене це багато, бо я такий же виборець, як і ви.
І людина стоїть-стоїть і каже: ні, я не поверну, я за вас проголосую.
Наталія Делієва, Одеса
Голова громадської організації «Асоціація жінок України «Дія», директорка Першого благодійного театрального фонду, продюсерка Міжнародного фестивалю клоунів і мімів «Комедіада», президентка фестивалю «Руде місто». Кандидувала на мера Одеси від партії «Голос»
Я голова асоціації жінок України «Дія», яка вже має 28 філій по всій Україні. І практично в кожній філії жінка пішла в політику.
Моя виборча кампанія почалася дуже сумно. Я собі розуміла, що буде якась конкуренція, якесь суперництво, але я не очікувала на «беспредел».
Почалося з того, що моя партія з центрального офісу розмістила 10 бордів у місті Одесі, з моїм зображенням і моїми гаслами. Ввечері ці борди були, а зранку – уже жодного.
Читайте також: Наталя Делієва: «Одеса має бути на долонях одеситів, а не в кулаці у мерії»
Я стала писати, домагатися правди – і домоглася.
Пішла далі – розмістила борди по всій Одесі «Жінка за жінку» – і побачила, як виборці міняються, жінки міняються. Якщо раніше жінки казали: а що я буду борщі варити, а вона буде на трибуні виступати? То зараз – ні.
Але що роблять чоловіки? Вони мене роблять невидимою. Вони мене не включають у рейтинги, у телеграм-каналах, наприклад – голосуйте за мера, хто буде мером – мене там нема.
Мене запросили до Києва, на один з центральних телеканалів. Сказали, що приїду я і приїде інший кандидат, мені купили квиток, я вже ледь не стою перед потягом, телефонують з каналу: «Ой, Наталочко, він відмовився з вами дебатувати». Вони не хочуть зі мною дебатувати!
Кожен чоловік-кандидат, який мене зустрічає, всі кажуть щось таке: «Ой, Наталочко, то що там твої відсоточки? От у тебе 0,5%, а в мене буде 12%. А давай з тобою підпишемо меморандум?».
Кажу: «Ви всі приписуєте мені такі низькі результати, і всі хочете щось зі мною підписувати, якісь меморандуми. Ну, як я така невідома і результат у мене ніякий, то навіщо вам це треба?».
Жінки, руки не складаємо. У нас все попереду. Хай зараз, може, результати будуть і не такі, але в майбутньому, коли жінки все більше будуть балотуватись, то перемога буде однозначно.
Оксана Майборода, Рівне
Природохоронниця, має еколого-правову освіту, координувала зелені проекти та громадські кампанії з популяризації використання відновлювальної енергії, утеплення будинків, виконання Україною міжнародних зобов’язань щодо охорони довкілля. У 2015 році балотувалася до Рівненської міської ради від партії «Сила людей», у 2020 році – від партії «Європейська солідарність».
У владі має бути рівність, оскільки жінки беруть ті теми, які, можливо, досі було нецікаво вирішувати чоловікам, бо вони не звертають на них уваги.
Моя тема – це міське озеленення. Я розумію, чому це необхідно, для кого я стараюсь. Насамперед я хочу, щоб в цьому місті було комфортно жити моїм дітям. Щоб було здорове середовище для їхнього перебування в цьому місті. Так само і для інших дітей. І якщо, відповідно, це місто зручне і комфортне для життя дітей, воно насправді буде зручне і комфортне для життя всіх людей.
Читайте також: #НеЦінаПолітики і місцеві вибори: Якщо вас не атакують, вас не сприймають усерйоз
Ірина Нижник, Тетіїв, Київщина
31 рік, юристка, активістка Жіночого ветеранського руху. 2015 року була обрана депутаткою Тетіївської міської ради, працювала у земельній комісії. 2017 року брала участь у виборах голови Тетіївської ОТГ, але не набрала голосів. Цього року балотувалася до Тетіївської міської ради від громадянського руху «Хвиля».
Перший досвід кібербулінгу у мене був у 2017 році, коли я вирішила спробувати себе як кандидатку на голову Тетіївської об’єднаної громади.
Було таке враження, що всі шукали «підвох» – чому вона йде, не маючи підтримки, не маючи потужної команди. Знаєте, в маленькому містечку дуже часто застосовуються такі стереотипні висловлювання на адресу тих, хто проявляє свою активність… Суть всіх цих висловлювань була «а куди вона лізе».
От тоді дійсно було дуже важко. Психологічно.
Цьогоріч, коли я вирішила балотуватися кандидаткою у депутати до Тетіївської міської ради, я розуміла, що буде критика. Я розуміла, що будуть атаки – сексистські, ейджистські. Так і сталося. Історія про те, як на мене напала в коментах одна чиновниця від освіти і дорікнула тим, що в 31 рік я ще незаміжня і не маю дітей, відома на всю Україну.
Читайте також: Місцеві вибори-2020: Сексизм як елемент «чорного піару»
Так, я незаміжня, бо поки маю інші пріоритети. І це не говорить про те, що я не хочу заміж. Це говорить просто про те, що я туди не поспішаю. А дітей я обожнюю.
Юлія Джус, Чернівці
Буковинська громадська діячка, екс-депутатка Заставнівської міськради (2006-2010, 2015-2018), членкиня Координаційної ради з протидії дискримінації та гендерної рівності при офісі Уповноваженої ВР з прав людини. Балотувалася до Заставнівської міської ради від партії «Батьківщина»
Це не перші мої вибори, але для мене це дуже тривожні вибори. Мова іде про COVID. У нас була ситуація, коли було інфіковано членів виборчої комісії через недотримання норм щодо приміщення. Було написано заяви у правоохоронні органи, підключилися медіа. Однак віз і нині там. Четверо людей із комісії відхворіли на COVID, фактично стояло питання зриву виборів. Але як перебували в тому приміщенні, яке не відповідає вимогам, так вони і далі там перебувають…
Через COVID пробуємо нові підходи при організації спілкування з виборцями. Пробуємо зустрічатися на вулиці. Але водночас також вдаємося до нових технічних засобів. Використовуючи спілкування по телефону, якщо є можливість, спілкування, наприклад, через Zoom.
У мене вже другі вибори поспіль починаються з того, що мене через суд намагаються з них зняти. Але цього разу в мене історія з хеппі-ендом – я таки продовжую кандидувати. І сподіваюся, що матиму перемогу.
Дивіться також: Кампанія #НеЦінаПолітики: як допомогти тим, хто наважився говорити?
Ольга Брильова, Дніпро
44 роки, сценаристка, письменниця, викладачка англійської та японської мов. Системно бореться за збереження зелених насаджень Дніпра. В партію Демальянс вступила в 2016 році. Балотувалася до Дніпровської міської ради.
У мене було кілька дискусій з однопартійцями щодо гендерної квоти. Один казав, що він проти квоти, бо «треба обирати найгідніших». Звичайно, я погоджуюся із точкою зору, що треба вибирати найгідніших, але чомусь найгідніших без гендерної квоти ніхто не починав шукати серед жінок. А коли партія почала заповнювати гендерну квоту, одразу виявилось, що у нас дуже багато найгідніших серед жінок, якщо їх спеціально хантити.
А ще у нас були скромні жінки, які не хотіли іти в кандидатки. Але знову ж таки – треба, гендерна квота, не можна підводити партію. І вони подолали свою скромність і пішли. Дуже багато жінок страждає на, як-то кажуть, «синдром самозванки», але завдяки гендерній квоті його багатьом вдалося подолати.
Ще один неприємний сюрприз був від іншого співпартійця, який у полеміці із політичними опонентами сказав, що вони як баби.
Я проводжу роз’яснювальну роботу у таких випадках негайно і в дуже інтенсивній формі, я не терплю такого ставлення. Підняла бучу у нашому партійному чатику, що не можна поводитися у публічній полеміці некоректно. Він відповів, що не думав, що ображає значну частину своїх товаришок, і навіть вибачення приніс у формі «Ну ви не баби, ви дами».
Знову ж таки, є проблема, що в політиці, і в нашій партії зокрема, дуже багато чоловіків дотримуються думки, що рівність уже досягнута, вживання фемінітивів – це дурня, яку нав’язують зовні, а гендерна квота іде на шкоду. Я незадоволена не лише таким ставленням з боку чоловіків, а ще й цілковитим мовчанням з боку жінок у партії. Тобто багато колежанок вважає, що перемога у політичній боротьбі над зовнішніми опонентами важливіша, ніж детоксикація внутрішньо партійного середовища.
У нас був епізод, ще на парламентських виборах, коли ми обговорювали проблему, що в партії мало жінок. І один із найстарших членів сказав, що це не проблема – зараз зателефонуємо і приїдуть жінки.
Особисто я іду у владу, бо хотіла би заснувати в місті муніципальний шелтер. Для жертв сімейного насильства. Тому що наразі те, що зробила обласна адміністрація, воно цілковито незадовільне. І, як мені відомо, існує лише на папері. Я хочу нормальний повноцінний шелтер. Принаймні, на 40 місць.
До того ж у нашому районі дуже багато закинутих будівель, тож можемо повирішувати дві проблеми відразу.
Леся Ганжа, 50%
