Головна Статті Жінки в політиці: старі перешкоди та нова нормальність

Жінки в політиці: старі перешкоди та нова нормальність

1
350

На місцевих виборах 2020 року балотувалося близько 140 тисяч кандидаток, майже 16 тисяч жінок зайшли в місцеву політику. Разом з тим лише 234 жінки очолили громади, і жодна не стала меркою міста – обласного центру. Такі дані подає Центральна виборча комісія, пише Zmina.

Водночас, хоч і «спрацювала» ґендерна квота, вона не стала приводом для руйнування упереджень і дискримінації щодо жінок. Про це розповідає і координаторка проєкту «Вибори без сексизму» Ірина Тишко: «Сьогодні ми бачимо в політиці жінок різних за віком, освітою, хтось із них – мати трьох дітей, або ж військовослужбовиця, або ж жінка з інвалідністю із неабияким досвідом громадської активності. Вони – сміливі, відкривають перспективи для інших жінок. І майже кожна з них стикається з упередженим до себе ставленням: мовляв, не місце жінці бути при владі. Але вже точно ми починаємо говорити, що жінка в політиці – це нова нормальність. І історії участі жінок в останніх місцевих виборах – це розповіді про перемогу, навіть якщо не всі з них перемогли».

ZMINA спільно з Громадським альянсом «Політична дія жінок» розпочинає цикл матеріалів «Політика без сексизму» про те, як місцеві депутатки, мерки та політикині формують «нову нормальність» в українській владі.

«Жінка має перестати сприйматись у політиці як ексклюзив»

Громадянська мережа «Опора» проаналізувала крізь «ґендерні окуляри» дані ЦВК про 39 813 осіб, які були обрані депутатами місцевих рад або головами громад. За результатами цього аналізу, понад 44% жінок брали участь у місцевих виборах, але тільки 36% жінок були обрані до органів місцевого самоврядування.

Громадська омбудсманка із захисту виборчих прав мережі «Опора» Марія Цип’ящук каже, що зберігається така сама тенденція, як і в попередні роки: що менша громада, то більша представленість жінок у ній: «Якщо ми говоримо про ради обласного рівня, то мені особисто невідомо, що якусь із них очолила жінка після місцевих виборів. Тобто що більшим є спектр впливу й ухвалення рішень, то ймовірніша наявність скляної стелі попри якісь формальні нібито доступи для жінок. Адже чомусь жінки туди все одно не потрапляють. І я переконана, що причина не в небажанні самих жінок очолювати такі органи влади».

Так, у містах усього 9,3% жінок стали головами рад, у селищних радах – 16,5%, і в сільських радах це 21%.

Щодо представленості жінок у радах, то із 43% жінок, які кандидувалися до обласних рад, лише 28% були обрані. На рівні районної ради із 44% кандидаток перемогли заледве 34% жінок. Схожі цифри й на рівні громад з населенням понад 10 тисяч осіб (із 45% перемогу здобули 33% кандидаток).

І лише в громадах, де менш ніж 10 тисяч населення, із 45%, які кандидували, обрано трохи менш ніж половину (42% жінок).

Марія Цип’ящук наголошує, що такий розрив у цифрах пов’язаний насамперед із браком інформування: після реєстрації в Центральній виборчій комісії в партій та й у самих кандидатів було фактично два тижні для того, щоб відкликати свої заяви.

Інший момент – технічні кандидатки. «Це той механізм, який деякі партії застосовують для того, щоб заповнити формальну вимогу щодо виборчих квот», – коментує експертка й додає, що в приватному спілкуванні самі жінки зізнавалися, що їм пропонували ввійти до списку з можливістю потім відкликати свою заяву після його реєстрації.

До речі, у територіальних виборчих комісій немає обов’язку передавати до ЦВК інформацію про оновлений ґендерний склад після реєстрації. Але він мав би бути, адже інформування – це частина прозорого виборчого процесу, переконана Цип’ящук.

На думку громадянської омбудсманки, прогалину, завдяки якій партії можуть так «безапеляційно заповнювати виборчі квоти технічними кандидатками», могло б усунути або скасування можливості відкликання заяв, або правило, за яким жінку, що відмовляється від депутатства, замінятиме лише інша жінка (наступна в списку). І навпаки: якщо чоловік відмовляється, його має заступити чоловік.

Ще один з вагомих ризиків, які називає експертка, – це тиск на депутаток після голосування:

«Відомі випадки, коли на жінок чинили певний тиск або якось умовляли, щоб вони поступилися місцем іншому кандидату. Зазвичай жінки відмовляються про це говорити відкрито. Наприклад, балотувалися з одного місця роботи умовно начальник і підлегла. Начальник не проходив, а жінка, яка має меншу посаду, перемагала на виборах».

Цей тиск підживлювався стереотипами, що політика не місце для жінки, що «жінка має бути вдома, дивитися за дітьми, оберігати свого чоловіка, який тяжко працює тощо».

«Однак, коли ми запитували, чи були в цих жінок конкретні перепони, чи потрібно було з кимось погоджувати своє рішення брати участь у виборах, чи зазнавали безпосереднього тиску, – прямо про це ніхто не казав. Чому?», – запитує громадянська омбудсманка. І сама ж пояснює, що це пов’язане не лише з агітаційною кампанією самих кандидаток, а й з тим, як виборці їх сприймають, за якими моделями готові йти (на кшталт підтримують, бо «чоловік-господарник»).

Читайте також: Бронежилет купувати не варто. Правила безпеки від #Виборів БЕЗ сексизму

Серед рекомендацій з подолання таких ґендерних нерівностей та ризиків Марія Цип’ящук називає необхідність внутрішніх програм розвитку партій. До прикладу, ці програми могли б стратегічно супроводжувати своїх членів та членкинь, допомагали б долати психологічні чи економічні виклики, гарантували б перспективи політичного розвитку тощо. Допоки в більшості партій таких політик немає.

«Жінка має перестати сприйматись у політиці як ексклюзив, як квота. І поступово ці зміни стаються завдяки співпраці громадських організацій і об’єднань самих жінок. Жінок, які формують за своїх виборців конкурентну боротьбу цінностей, поглядів на розвиток, а не боротьбу за виживання, як це було на минулих виборах для багатьох кандидаток», – на цьому наголошує і голова громадської ради при депутатському об’єднанні «Рівні можливості» Лариса Кобелянська.

«Я у формі»

Кандидатка в депутати до Бориспільської міської ради Марина Добровольська, військова, мати трьох дітей, балотувалася до міськради на останніх термінах вагітності, але не пройшла. Жінка зауважує, що під час виборчої кампанії команда «намагалася її берегти».

«Вагітність як така не заважала. Було просто інше ставлення оточення, зокрема тих, хто був зі мною поруч. Вони розуміли моє прагнення, мій азарт, моє бажання продовжувати діяльність у будь-якій ситуації, але з огляду на мій стан усе ж таки давали певне послаблення. І це спрацювало не на мою користь», – коментує Марина Добровольська.

Марина Добровольська
Марина Добровольська

Марина також пригадує, що чула на свою адресу закиди про «місце жінки на кухні, біля дитини» та вислови на кшталт «дитина біля грудей, і зась тобі кудись у люди взагалі виходить». Тож наразі вона звертається до всіх, хто був подібної думки:

«Одразу хочу сказати, що я у формі. У прямому сенсі я повернулась у форму: дитині три місяці, і я вийшла на службу кілька тижнів тому. Я намагаюся все поєднувати й не бачу проблем, якщо ще б на додачу було депутатство. До того ж відсутність мандата ніяк не вплинула на відсутність моєї діяльності: люди продовжують телефонувати, звертатися по пораду чи по допомогу. Єдине, що ускладнило для мене надання такої допомоги, – тепер я не можу безпосередньо працювати з документами міської ради й мені потрібно шукати посередників. Але якщо депутатство розглядати як мою соціальну активність, то нічого не змінилося».

Добровольська наголошує, що під час виборчої кампанії закиди щодо материнства робили їй переважно чоловіки-опоненти, нині це частіше звучить щодо її військової служби.

«Я ловлю подив в очах оточення: «А з ким дитина? А як це? Їй же три місяці!». У мене колеги-чоловіки, у них також народилися діти в цей період, але їх чомусь не питають: «А як дитина? А хто годує? А хто з нею сидить?», – наголошує військова.

Натомість депутатка Київради, волонтерка, доброволиця-парамедик Аліна Михайлова зазнавала тиску щодо зовнішності, коли була на фронті.

«Мені завжди закидали, чому в мене таке довге волосся, такі густі брови, чому фарбую нігті. Я ніколи не виправдовуюсь, – розповідає депутатка і додає: – Мені дивний той стереотип, що військова має бути коротко стрижена, певно, як солдат Джейн».

А під час передвиборчої кампанії їй дорікали, що «має так мало років»:

«Мені казали: там сидять наші казнокради, ви ж з ними не впораєтеся. Причому на моєму ж округу був хлопець одного зі мною віку. До речі, на попередніх виборах він переміг, коли йому було 20. Чи ставили йому виборці такі питання?.. Молода людина, жінка в політиці – це ок, і на це не слід якось емоційно реагувати. Сьогодні, як депутат Київської міської ради, я можу представляти інтереси ветеранів, військових і говорити про те, що в нас триває війна і нам потрібно пам’ятати й піклуватися про військових, сім’ї загиблих бійців, ветеранів».

«Я не полишаю справи»

Галина Жук була єдиною жінкою-самовисуваницею, яка йшла на посаду мера Чернівців. У неї великий досвід керування одним з банків у своєму місті, балотувалась і на позачергових парламентських виборах у 2019 році.

Галина Жук розповідає, що її передвиборча кампанія – 2020 була «грою не на рівних»: її позбавляли ресурсу, зокрема інформаційного, коли відмовляли в розміщенні білбордів, виставляли непомірний цінник для участі в політичних ток-шоу, тому що місцеві телерадіоканали належали конкурентам та інше.

«Від мене вимагали маскулінного образу. Казали: це якась дівчинка – куди їй бути на такій посаді очільника? Хоча в мене сталий, довготривалий, роками набудований потенціал роботи з управління колективом. Я не вважаю, що для того, щоб керувати процесом, потрібно вдягати штани, курити сигару і грати роль чоловіка в спідниці», – ділиться Галина Жук.

Вона додає, що «чоловіки однобоко дивляться на процеси в місті», наприклад під час реставрації та побудови нових доріг у Чернівцях не були передбачені… тротуари.

Читайте також: #НеЦінаПолітики і місцеві вибори: Якщо вас не атакують, вас не сприймають усерйоз

«Це погляд чоловіка на автомобілі з потужністю двигуна 3,6. Їх не цікавить, чи тролейбус може заїхати в зону зупинки, яку вони побудували. Що навіть не розрахунки, інженерів чи математиків, а погляд жіночий вам скаже, що там завузько і туди не заїжджає низькопідлоговий тролейбус, який забезпечує можливість зайти людям на інвалідному візку, мамам з візочками та іншим… На одних публічних дебатах, коли я спитала, скільки коштує проїзд для дітей у громадському транспорті Чернівців, жоден з опонентів не дав відповіді…», – коментує співрозмовниця.

Галина Жук
Галина Жук

Вона зауважує, що жінок як цільової аудиторії на виборах більше, ніж чоловіків. Але конкретно в її випадку жінки не підтримали жінку:

«Після виборів я розбирала тактику своїх дій і не можу сказати, що мала якісь помилки, конфліктну ситуацію, скандал чи якісь інші чорні плями. Ті чорні плями мені малювали. Та насправді мені не повірили жінки. Дуже багато було коментарів від жінок, особливо коли мене бачили – я маю зріст 1,52 м і маленьку вагу: «Ти що? Куди? Тобі ще їсти кашку». Вони не вірили, що я впораюсь».

На переконання Жук, жінкам і суспільству в Україні потрібно працювати над упевненістю в собі. Не слід переносити свої відчуття на кшталт «я не впораюся» на іншу жінку. Багато міст у світі мають мерок – і це успішні міста.

«Але я не полишаю справи», – наголосила Галина Жук.

«Сьогодні в політиці дуже корисні різні рольові моделі»

Усю агітаційну кампанію Оксана Майборода, нині депутатка Рівненської міської ради, пройшла з маленькою донечкою на руках. І на свою першу сесію до міськради вона прийшла з дитиною. Жінка коментує, що її зустріли «без особливого здивування».

Іншого разу, коли Майборода брала участь у засіданні, дитина розплакалась. Її колега, який був перед мікрофоном, зауважив: «Якщо ти не маєш можливості заспокоїти дитину, давай мені!». 

«І він повністю змінив атмосферу в залі, – зауважує депутатка. – Він показав, що це нормально, незалежно, чи ти мама, чи ти тато. Є чимало випадків, коли батьки не мають можливості залишити дитину вдома, й вони можуть її взяти на роботу. І це має сприйматися суспільством як норма».

Водночас Оксана Майборода зауважує: важливо, щоб сесійна зала була доступна не тільки для батьків з малюками, а й для решти громадян. Допоки це четвертий поверх старої будівлі. Кілька років тому, коли вона підіймалася туди з візочком із першою дитиною, «поліція була стурбована, чи в неї не трапилося щось страшне».

Активістка, програмна менеджерка «Групи активної реабілітації» Уляна Пчолкіна балотувалася до Київської обласної ради та Бучанської міської ради. Пчолкіна розповідає, як готувалася до «війни» через те, що вона жінка і має інвалідність, але її опоненти зайшли з іншого боку: використали її досвід на попередніх місцях роботи, вишукували в її давніх інтерв’ю цитати проти неї, перекручували дані.

Із цієї брудної спрямованої проти неї кампанії Уляна Пчолкіна несподівано для себе зробила важливий висновок:

«Мене розглядали як… кандидатку, а не як жінку або як людину з інвалідністю. У нас або хейтять людину з інвалідністю, або героїзують. А тут не посоромилися, я зараз із сарказмом кажу, не посоромилися «дівчинку з інвалідністю на колясці» ось так захейтити у Фейсбуку, у всіх місцевих групах. Звісно, мене це стресувало. Але, коли минув час, я навіть пишаюся, що у війні проти мене не чіпали моєї інвалідності».

Водночас Уляна Пчолкіна каже про тотальну недоступність простору для кандидатки, яка користується кріслом колісним. Бо навіть оформити документи, щоб податися на вибори, майже нереально самостійно для таких людей. Уляна була в команді, де всі підтримували одне одного.

«Але якщо в тебе немає людини, яка поруч, то більшість питань розв’язати неможливо. Крім того, я навіть не могла перебувати як кандидатка на дільниці, де я обиралася, спостерігати за виборчим процесом. Я була позбавлена цього права, тому що там, по-перше, недоступна дільниця, а по-друге, не було елементарно вбиральні», – коментує активістка.

Уляна Пчолкіна
Уляна Пчолкіна

Вона зауважує, що порушувала неодноразово питання про доступність виборчих дільниць:

«Бо це стосується насамперед нас. Але поки що все на етапі розмов, перемовин та скарг. З бізнесом легше домовитися, ніж переробити бюджетні установи…» 

До речі, нещодавно ухвалили новий Виборчий кодекс, який зобов’язав до 2025 року зробити виборчі дільниці доступними. Нерідко, щоб дільниця стала доступною, зокрема для виборців з маломобільних груп населення, треба не так багато коштів. Чи не найбільший бар’єр – домовитися з місцевою владою та виборчою комісією, щоб почати діяти. Розповідає про це голова громадської організації Fight for Right Юлія Сачук. Разом з командою вони провели перевірку на доступність трьох виборчих дільниць, невеликими коштами усунули наявні бар’єри, а також підготували універсальні поради, як діяти.

«Уявіть, яким би був хорошим вплив, якби серед депутаток уже були жінки й жінки з інвалідністю. Тобто не виникало б питань навіщо. Ми справді витратили багато часу, щоб просто домовитися про те, як цю виборчу дільницю можна зробити доступною», – наголошує Сачук.

За словами експертки, доступність виборчого процесу – це не тільки фізична змога дістатися дільниці. У багатьох процедурних моментах – піти кудись, написати, підготувати документи – це складно також і для кандидаток, які мають порушення зору. Також досі через бар’єри немає серед кандидаток і депутаток жінок з порушенням слуху чи нечуючих.

Водночас Юлія Сачук зауважує: якщо раніше партії маніпулювали, коли запрошували до себе людей з інвалідністю, створюючи таку видимість «високих моральних якостей», то на місцеві вибори 2020 року вже йшли жінки, які зробили усвідомлений політичний вибір.

«Вони не діяли за штучним сценарієм політичної сили, щоб підвищити її рейтинги. Це дійсно був вибір іти в політику через уподобання, до цього вибору підходили професійно. Тобто це ті жінки, які варті бути у владі», – додає Сачук.

Читайте також: Мери Чернівців і Вижниці призначили радницями жінок, які мають інвалідність

Вона наголошує, що дуже важливо виховувати в собі впевненість – політичну, громадянську. Нерідко їй доводилося чути від учасниць школи політичної участі для дівчат і жінок з інвалідністю «Лідерка», що «ми не готові», «це, певно, не для мене». А потім з’ясовувалося, що ніхто з них не бачив успішної історії про те, як бути жінкою з інвалідністю і депутаткою, очільницею облради чи меркою.

«Тому сьогодні в політиці дуже корисні різні рольові моделі, зокрема для багатьох дівчат і жінок з інвалідністю. І, звісно, чимало питань, які стосуються інклюзивності, прав людини, зокрема прав жінок і дівчат, думаю, депутатки, зокрема депутатки з інвалідністю, могли б порушувати й розв’язувати ефективно. Бо це те, що стосується їхнього життя», – переконана Юлія Сачук.


Стаття підготовлена в межах проєкту #вибориБЕЗсексизму за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». 

Більше публікацій
Більше публікацій Ірина Виртосу
Більше публікацій Статті