Home Статті Євгенія Кравчук: «Самі запропонують, і самі все дадуть» – це не про політику

Євгенія Кравчук: «Самі запропонують, і самі все дадуть» – це не про політику

12
535

Євгенія Кравчук – народна депутатка України 9-го скликання, заступниця голови комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, членкиня вищої ради партії «Слуга народу».

Євгенія прийшла у Верховну Раду з політичного консалтингу, і переконана, що депутатство – логічний розвиток її політичної кар’єри.

«Взагалі, я з лікарської родини, у мене всі лікарі в кількох поколіннях. Я мала стати акушером-гінекологом як батько і дідусь. Для них мій вибір фаху став великою несподіванкою. Пам’ятаю, вже вчилася на другому курсі Інституту журналістики, а дідусь усе мене напучував: «Женю, хіба це професія? Ще не пізно, кидай свій інститут, вступай в Тернопільську медакадемію», – згадує Євгенія Кравчук.

Про свій шлях у політику, депутатські пріоритети, сексизм у середовищі політтехнологів та гендерні плани «Слуги народу» на майбутні вибори нардепка розповіла в інтерв’ю 50%.

Євгеніє, чому ви вирішили піти в політику і стати народною депутаткою?

Моя історія – це не про те, як хтось був вчителем, а став депутатом, і йому фактично довелося вибирати між професією і політикою. Мій шлях до Верховної Ради розпочався 10 років тому – одразу після Інституту журналістики. Я працювала з політиками як консультантка, як голова комунікаційних служб, пресслужб партій із 2009 року.

У 2019-му я була керівницею медіаофісу. в команді штабу Володимира Зеленського, і Дмитро Разумков запропонував мені приєднатися до команди вже в якості депутатки. Завдання, яке було мені сформульоване – організувати нову модель зовнішніх комунікацій нашої партії. Цілком моє завдання – амбітне і в межах моїх компетенцій.

Тобто ви повністю були готові до того, з чим стикнетеся, коли самі станете депутаткою?

І так, і ні.

До турборежиму, в якому нам довелося працювати перші місяці депутатства, важко бути готовою. Я увійшла в якийсь певний графік тільки через пів року. А перші шість місяців після парламентських виборів – це був час, коли, здається, робочий день не закінчувався ніколи. Мені здається, що тоді я нічого не читала, крім законопроєктів. Часто згадувала фразу Сергія Тігіпка. Якось він у розпал виборів зопалу сказав: «Як би я хотів просто книжку почитати, а не тези промов».

А в якій формі вам надійшла пропозиція: «Іди до нас в партію, іди до нас в список»?

Спочатку: «Іди до нас в партію керівницею медіаофісу». Я ж була керівницею медіаофісів і в партії Сергія Тігіпка «Сильна Україна», і в «Укропі»

До речі, разом із «Укропом» я балотувалася в Київську міську раду в 2015 році. Тоді закон про вибори місцевих депутатів передбачав гендерну квоту, але не було такого, як нині у Виборчому кодексі, що жінки мають бути в кожній п’ятірці. Відповідно, партії гендерну квоту виконували, але чоловіки були у прохідній частині списку, а ми, жінки, в кінці, у його непрохідній частині.

Тому те формулювання, яке ми прийняли у нинішньому Виборчому кодексі, що в кожній п’ятірці має бути не менш ніж дві людини однієї статі, є надзвичайно важливим для залучення жінок у політику. Бо не варто тішити себе ілюзіями: не було би такої вимоги закону, жінки й далі б замикали партійні списки.

До речі, я була однією з авторок поправки про гендерну квоту 50/50. Я це зробила навмисно, щоб закрити «вікно овертона», як-то кажуть. Почула, що з інших партій колеги-чоловіки пропонують закріпити квоту 30/70. Тому запропонувала радикальніший варіант 50/50, розуміючи, що зрештою пройде 40/60. Так воно і вийшло.

… А в 2019 році СН запросили йти на вибори не тільки мене, а й багатьох із тих жінок, які працювали в регіональних штабах. Наприклад, Неллі Яковлеву, Тетяну Цибу…

І ми ж усі розуміємо, що список формувався дуже швидко, а основу його становили люди, які давно знали одне одного по спільній роботі.

Дмитра Разумкова я знаю з 2009 року, бо ми разом працювали в Сергія Тігіпка, з Микитою Потураєвим я теж працювала у Тігіпка у 2014 році, з Кирилом Тимошенком, який теж мене рекомендував, ми знайомі з 2015 року. Так воно склалося, що багато людей, яким я довіряю, були в цій команді. Тому це було для мене дуже логічне рішення.

Як до вашого рішення поставилася родина?

Думаю, вони підозрювали, що це трапиться. Бо коли працюєш з політиками 10 років, то рано чи пізно підеш або у виконавчу владу, або в законодавчий орган. Так часто буває.

А в чому полягає закономірність цього процесу?

Бо це твоє життя, твоє коло спілкування.

Основа будь-якої кар’єри – це насамперед коло спілкування. Наприклад, після першого курсу Інституту журналістики я пішла на телебачення. Робота була важка і невдячна – розшифровувати синхрони. А я пішла на ціле літо, на море не поїхала, зате заробила 300 доларів і купила фотоапарат. Але я знала, що сенс моєї роботи – не гроші, і не фотоапарат. Сенс в тому, що мене почали рекомендувати. Завдяки цим рекомендаціям мені, наприклад, пощастило попрацювати у документальному кіно з таким майстром як Сергій Буковський. Із цим режисером я працювала на двох проектах – «Назви своє ім’я» про Голокост і «Живі» про Голодомор.

Так само політика – це колообіг рекомендацій. Коло спілкування, яке перетворюється на твоє коло однодумців, і – коло впливу. Те, як формувався список «Слуги народу» у 2019 році, – це такий збіг обставин, це історичний момент в країні, коли до влади потрапило багато різних людей.

До речі, за кордоном часто дивуються, коли чують про нашу монобільшість…

Очевидно, для зрілої демократії це звучить як диктатура…

Схоже. Але давайте поміркуємо: щоб сформувати уряд, ти повинен мати коаліцію. То яка різниця, – це коаліція з двох партій, трьох чи з однієї?

До того ж, наша фракція по своїй суті дуже різна, ми і правда є монобільшістю, але ми не моноліт. Я іноді жартую, що наша фракція – це фокус-група, зібрана з усієї України з дуже різних верств суспільства.

Чи ви стикалися у політиці з випадками чоловічої зверхності, коли, наприклад, чоловіки вітаються за руку, а вам руки не подають?

У таких випадках я сама подаю руку. А ще я завжди іду з чоловіками в усі «курилки», хоча сама не курю. Це потрібно, щоб не пропустити важливого в розмові. Якщо будеш занадто скромною, то нічого не буде. Булгаковське «Самі запропонують, і самі все дадуть» – це не про політику.

Які ваші правила виживання в чоловічому товаристві?

Не тушуватися і бути собою! Скільки себе пам’ятаю, у всіх колективах я завжди була наймолодша. Тобто була не просто жінкою у чоловічому колективі, а ще й молодою жінкою, як-то кажуть, «дівчинкою». На всі хіхікання я казала, що молодість – це недолік, який швидко минає. Якось один колега, відомий політик, з яким ми прийшли на ефір, бовкнув щось про те, що «дівчинко, принеси-но мені кави». А я відповіла: зараз прийде асистент, і ми попросимо його зробити каву, бо це входить у його функціональні обов’язки. Цей політик запам’ятав мені це надовго, але більше такого собі не дозволяв.

Як член вищої ради «Слуги народу», як ви реагуєте на сексистські висловлювання членів партії, як-то про корабельну сосну?

Щодо корабельної сосни… Олександр Корнієнко – точно не сексист, він якраз був тим, хто затято відстоював гендерні квоти у Виборчому кодексі. Знаєте, до депутатства хтось із нас був журналістом, хтось лікарем, хтось фотографом, а хтось, як Олександр, політтехнологом.

Уявіть собі, політтехнологи так спілкуються. Він щиро вважав, що зробив комплімент, хай і в брутальній формі, бо корабельна сосна – це найкращий сорт дерева… Щоб ви розуміли, я не виправдовую, я пояснюю.

Знаєте, чого багато у політичних колах? Чогось на кшталт невдалого флірту, панібратства, вульгарності… І це не завжди про гендер, це часто про почуття гумору, виховання, смак, рівень культури.

Читайте також: #Я тобі не сосна: Як соцмережі реагували на сексизм нардепів

Ці нюанси важливо відчувати і розуміти. Як на мене, у гендерній темі, боротьбі за права меншин важливо не перегнути палицю, не відвернути від себе тих, хто не є ворогом, але ще не до кінця зрозумів нюанси.

Я про це зараз книжку читаю, можу порадити: Бен Елтон «Криза самовизначення». Там ідеться про те, що жорсткі вимоги щодо прав меншостей, а також гендерних прав зокрема, радикалізують суспільні настрої.

От чому Трамп виграв? Бо усі забули про білих гетеросексуальних 40-річних чоловіків – роботяг із консервативними поглядами… Те, що наші депутати реєструють законопроекти, які забороняють гей-паради, «ЛГБТ-пропаганду», чи об’єднуються у МФО за «сімейні цінності» – це для мене є не так свідченням їхнього нерозуміння гендерної проблематики, як спробою комунікації з консервативним електоратом.

Читайте також: «Цінності, гідність, родина»: тривожні роздуми з відтінком люті

Я в це МФО не вступала, хоча в мене традиційна сім’я. Уявіть, я ще й із Галичини, я в школі молилася кожен день, а в гімназії вивчала християнську етику… Але традиційні цінності – це для мене не «чоловік – голова, а жінка – шия», а «Бояриня» Лесі Українки. Про те, що жінка – це вільна людина. Ось це про наш архетип, це про нашу ментальність.

До речі, я є співавторкою законопроекту про заборону сексизму в рекламі, щоб не було оцього всього «сосну в подарок», «со мной твердеет бетон», використання оголеного тіла… Цей законопроект уже перебуває у нашому комітеті, і ми його розглянемо на наступній сесії.

Те, що у нас 20% жінок у парламенті – це вже перемога чи ще ні?

Звичайно, перемога. Але як-то кажуть, боротьба триває. Головне, що у суспільстві немає якихось викривлених уявлень, що жінка не може бути народною депутаткою чи депутаткою органів самоврядування.

От мери міст чи голови ОДА – тут поки реальний перекіс у бік чоловіків. Жінки-мера обласного центру, якщо я не помиляюсь, у нас поки немає..

Я дуже хотіла, щоб це була фішка нашої кампанії на цих місцевих виборах: в усіх обласних центрах від «Слуги народу» висунути на мерів кандидатури жінок.

Як сприйняли цю ідею в партії?

Ми обговорили це з головою партії і з політичними консультантами. Поки висунули Ірину Верещук на мера Києва. Ще в нас є кілька сильних кандидаток в інших містах.

Де в нас точно будуть жінки – це Суми, Кропивницький, Миколаїв. У Сумах від СН балотуватиметься народна депутатка Тетяна Рябуха, зараз вона голова підкомітету у справах сім’ї та дітей Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики. У Кропивницькому – Ольга Ковальова-Алокілі, вона має більш ніж 20-річний досвід роботи в банківській системі, а з квітня 2020 року була радницею голови Кіровоградської ОДА. У Миколаєві – підприємиця Тетяна Домбровська.

А у вашій кар’єрі яка наступна сходинка?

Не знаю, може виконавча влада

Чому? Що є у виконавчій владі такого, чого ви зараз не можете реалізувати як депутатка?

Народний депутат – це передусім законодавча робота. Якщо ти хочеш вплинути на якісь речі, то треба ухвалювати закони, для цього треба більшість – інакше ніяк…

Виконавча влада має дуже зрозумілі функції. Це конкретні проекти, а не «за все хороше проти всього поганого».

Але це якщо говорити про майбутнє. Я не вважаю, що уже виконала все, що хотіла, коли йшла в парламент. Зараз мене цікавить доступ до інформації – треба зробити ключові правки в законодавство. Впровадити медіаграмотність – це теж моє. Бо це важливо в контексті гібридних загроз. Нарешті оновити медійне законодавство – вже третє скликання парламенту намагається прийняти відповідний закон.

Ще серед моїх пріоритетів – нова редакція закону про туризм, захист культурної спадщини, креативні індустрії. Мені дуже важливо, щоб сфера культури запрацювала саме як індустрія, а не вічна дотація.

Також мені болить тема домашнього насильства. Я є співавторкою поправок до адмінкодексу, якими передбачено запровадження для кривдника виправних робіт. Часто скривджені жінки/чоловіки забирають заяви, бо відповідальність за домашнє насильство – штраф, а штраф – це мінус гроші з сімейного бюджету. А виправні роботи – це він візьме мітлу й буде замітати вулицю сто годин, паркани фарбувати, траву коситиме в парку. Від цього сімейний бюджет не постраждає.

Читайте також: Кагарлик та гендерне насильство: Для чого Україні Стамбульська конвенція?

Стамбульська конвенція – наскільки ми близькі до ратифікації?

Думаю, це буде відбуватися так: до місцевих виборів ми не будемо робити активних рухів, бо кожне наше слово під час виборів буде стократно викривлене маніпуляторами, а для ратифікації потрібна грамотна інформаційна кампанія, без усіх цих виборчих перекручувань.

Серед депутатів є точка зору, що наше законодавство і так передбачає відповідальність за домашнє насильство, а ніхто з Європи нам грошей на облаштування шелтерів усе одно не дасть. Але для Європи Стамбульська конвенція –дуже важливий маркер. Це радше про світогляд, про цивілізаційну зрілість суспільства. Гадаю, рано чи пізно наша цивілізація до цього доросте.

Світлана Чернецька, Леся Ганжа, 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Леся Ганжа
Більше публікацій Статті