Депутатка Львівської міської ради від Української галицької партії Юлія Гвоздович майже два роки працює над ратифікацією у Львові Європейської хартії рівності жінок і чоловіків. Хоча Хартію вже прийняли 64 українських міста, у Львові цей процес гальмується втручанням церкви. Юлія та її колеги говорять про ратифікацію як про справу честі і сподіваються зробити це до кінця каденції.
Про те, навіщо Львову приймати Хартію рівності, чим займаються жінки в міськраді і чи готовий Львів до жінки-мера — в розмові з Юлією Гвоздович.
Це страшне слово «гендер»
Вже 64 міста прийняли Європейську хартію рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад, а Львів у цьому процесі відстає. З чим це пов’язано?
Ще в середині 2018 року за розпорядження львівського міського голови було створено робочу групу з напрацювання плану заходів до ратифікації Хартії у Львові. Ми розпочали роботу з презентації «Гендерного портрету міста Львова», розробленого ГО «Жіночі перспективи» спільно з ЛМР. Центр зайнятості підтвердив тезу про розрив на ринку праці по оплаті праці жінок і чоловіків. Всі зарядилися, щоби швидко ратифікувати Хартію, 6 грудня 2018 року була підготовлена відповідна ухвала, але… в порядок денний сесії міськради вона не увійшла, бо зреагували релігійні організації. На їхню думку, в такому вигляді, як є, ця ухвала бути винесеною на голосування не може. Це були представники різних церков, які висловили свою позицію під час окремої зустрічі. Основне зауваження полягало в тому, що в тексті Хартії вживаються слова «гендер», «гендерна рівність», хоча зауваження щодо рівності чоловіків та жінок вони не мали. Після того робота зупинилася і Департамент економічного розвитку, який готує ухвалу технічно, зупинив цю роботу. Тож із грудня 2018 року це питання зависло в повітрі.
Завершується депутатська каденція, і мені хотілося би довести цю справу до кінця. Нині обговорюється план заходів, які запроваджуватимуться, якщо Львів ратифікує Хартію. І в цьому плані заходів, щоби не було конфліктів із релігійними організаціями і дійти компромісу, ми вживатимемо термін «рівність жінок і чоловіків замість «гендерна рівність». Сам текст Хартії ми не змінюємо. Цей план заходів зараз напрацьовується, ми залучили нові громадські організації — STUDENA, ЮрФем. У попередній варіант входять питання жіночого підприємництва, покращення умов для працюючих мам, збільшення кількості дитячої інфраструктури, підвищення доступності різних закладів громадського призначення, що є у віданні ЛМР, щоби можна було поєднувати батьківство і працю тощо.
Яким чином церкви висловлювали зауваги? Чи було офіційне звернення?
Офіційного листа від церков не було, але комунікація відбувалася через голову департаменту Адміністрації міського голови Євгена Бойка, який є контактною особою з релігійними організаціями. Через нього і була організована зустріч.
Що про ратифікацію Хартії говорять депутати міськради? Чи ви маєте підтримку в цьому питанні, зокрема від жінок-депутаток?
Ініціатива не викликає особливого інтересу у колег по депутатському корпусу. Робоча група робила презентацію, і ця тема не була цікава, на неї прийшли кілька представників фракцій. Власне, немає однозначної позиції і у фракції УГП — на рівні фракції відбуваються дискусії. За попередньої каденції Верховної Ради представники певних течій УГКЦ робили звернення, щоби міста не приєднувалися до цієї Хартії. Спільної позиції жінок-депутаток міськради, яких є 22%, немає. Тобто є ті, хто обома руками за, і ті, хто проти Хартії. Часто вони не розуміють важливості питання рівності і ототожнюють його з негативним сприйняттям фемінізму та феміністичного руху.
Що прийняття Хартії дасть Львову?
Це декларативний документ. Якщо говорити про конкретні дії – то їх прописують у плані заходів, що буде додатком до рішення.
Питання плану заходів — це питання охорони здоров’я, адже чоловіки живуть на 10 років менше за жінок, гендерного бюджетування, спортивного бюджетування. Але гендерне бюджетування не можна просто прописати — відсутні дані на муніципальному рівні.
У міськраді досі не було жінки — голови фракції
У Львівській міській раді 14 депутаток — це 22% від усього складу депутатського корпусу. Чи така кількість жінок впливає на порядок денний?
Жінки в ЛМР дуже активні. От є Вікторія Довжик, яка є головою бюджетної комісії і намагається впорядкувати бюджетний процес, зокрема у питанні прозорості формування та використання. Ми спільно з Уляною Пак просуваємо стратегію «Львів дружній до дітей та молоді» — займаємося напрацюваннями, переконали депутатів її підтримати. Також моя тема — прозорість та відкритість роботи ради, Комісія законності, депутатської діяльності та свободи слова. Юлія Хомчин займається питаннями культури. Ірина Оршак, голова комісії з екології та природокористування, активно працює над втіленням концепції Zero Waste. Олена Пасевич опікується тими, хто повернувся з АТО та їхніми родинами. Наша співпраця виходить за рамки політичної приналежності — ми не зав’язуємо на собі контактів і активно співпрацюємо.
Як змінюється ставлення до жінки, що поєднує материнські обов’язки з роботою чи державною службою?
Однозначно, ставлення міняється. Є дитяча кімната в міськраді, дитячі куточки в ЦНАПах. На ситуацію вплинув і мій конфлікт із «Опорою». Я прийшла на сесію ЛМР із малюком, щоби продемонструвати, що жінка чи чоловік не можуть сидіти з дитиною на сесії і в той же час ефективно працювати. У міськраді є чимало жінок, які впродовж депутатської каденції народили дітей, депутатський корпус молодшає, його склад оновлюється — 51 депутат із 64 вперше працюють у міськраді. Повне оновлення Ради теж дуже впливає на зміну у ставленні. Але досі не було жодної жінки на посаді голови фракції або секретаря ЛМР.
Жінка у Львові може стати мером? Чи за неї проголосують?
Відповім так: не впевнена, що на виборах 2020 року буде така жінка, яка могла би перемогти, але львів’яни вже готові до того, щоби проголосувати за жінку-мера.
Чи потрібні квоти на виборах до міських рад та парламенту? На що вони впливають?
Сьогодні квоти на виборах потрібні для того, щоби партії пам’ятали, що їм у списках потрібні жінки. Дослідження NDI підтверджує, що самі партії схильні висувати чоловіків. Чому? Бо кожна партія насамперед шукає лідерів середовищ, тих, хто може вплинути і зібрати певну спільноту, — керівників, директорів… А це переважно чоловіки. Чим більше жінки-лідерки будуть на видноті, тим більше партії на них фокусуватимуться та братимуть їх до уваги. Наразі квоти — це добрий інструмент. Потрібно працювати над розвитком, над тим, щоби жінки не боялися на себе брати відповідальність у громадських проєктах, ставати лідерками середовищ. Є випадки, коли до міської ради людина потрапляла суто через квоту, майже не проводячи кампанію, але потім була активною.
Якими ви бачите власні перспективи — працювати в ЛМР, парламенті чи все-таки у виконавчій владі?
Я з самого початку сприймала депутатство як інструмент для втілення певних задумів. Йшла на вибори з ідеєю змінювати систему, а не робити точкові ініціативи, наприклад, зробити парк чи поставити лавочку. Я хотіла системних змін. Це втілилося в ініціативу «Львів — місто, дружнє до сімей і дітей», що почалася значно раніше, ніж моя політична діяльність. Але для мене замало бути самій чи у складі найменшої фракції. Депутат має обмежені можливості — може хіба вимагати створення документів, програм тощо. Реалізують ці програми виконавчі органи. І якщо навіть депутати приймають стратегію — реалізовує її виконавча влада, представники якої не зобов’язані долучати депутатів до цих процесів. Депутати не мають повноважень, щоби на них впливати. Тому я розглядаю для себе перспективу йти на вибори в команді кандидата в мери і вигравати, будучи в команді, щоби потім втілювати конкретні ініціативи.
Те, що зараз в Кабміні лише 1 жінка — про що свідчить?
Чому мені важливо, щоби у владі були жінки? Часто чоловіки не звертають увагу на ті проблеми, з якими стикаються жінки. Але те, що в нинішньому Кабміні лише 1 жінка (ідеться про міністерку соціальної політики Марину Лазебну. Крім того, міністерства як в.о. очолюють — в.о. міністерки культури, молоді та спорту Світлана Фоменко, в.о міністерки освіти і науки Любомира Мандзій та в.о. міністерки енергетики та захисту довкілля Ольга Буславець — ред.), мене тривожить значно менше, ніж те, що там з’явилися люди, які були в уряді Януковича. Я вважаю, що для країни це гірше — хай би краще були всі чоловіки, але нові і професійні.
Коли обговорювали очільницю уряду Юлію Тимошенко, то зазвичай оцінювали її сукню, зовнішність, а не діяльність. Чи можна з цим якось боротися? І коли зміниться ставлення до жінки в політиці?
Мені здається, що єдина прем’єрка, яка у нас була, сама провокувала такі обговорення — вона досвідчена політикиня. Її зовнішній вигляд — це частина її політичного образу. Ніхто не обговорює, наприклад, костюми Ангели Меркель. Зовнішній вигляд першої віце-спікерки Верховної Ради Оксани Сироїд чи Ірини Геращенко також не обговорювали.
Зміна ставлення до жінки в політиці — еволюційний процес, цього не станеться за 1 рік. Мають змінитися самі політики, мають змінитися правила, за якими цих політиків обиратимуть.
Прогнозую, що зараз на місцевих виборах ми зробимо крок назад, бо будуть закриті виборчі списки. І відповідальність за те, хто в них потрапить, лежатиме на партіях. Питання фінансування кампаній будуть вирішуватися різними шляхами: хтось збиратиме кошти з кандидатів, хтось з представників бізнесу, хтось буде запускати кампанії з краудфандингу. І ці процеси вплинуть на те, хто буде в списках. До того ж, нова політична система, вплине на те, що виборцям буде важче розібратися в самій системі голосування. Знаючи політичну кон’юнктуру Львова, я впевнена, що пріоритетність списків не буде формуватися згідно якостей кандидатів. Тож не впевнена, що жінки потраплять до міськради в такій кількості, як і за попередньої каденції.
Але тим не менш, політика доступна жінкам. За бажання можна потрапити ледь не до будь-якої партії. Як на мене, нині місцева влада – це реальніший і ефективніший вплив на суспільство, ніж вуличні марші, які до того ж ще й дратують багатьох людей. Тож давайте будемо мудрішими.
Марина Довженко, для 50%
