Home Статті Нежіноче обличчя кадрової політики Зеленського

Нежіноче обличчя кадрової політики Зеленського

7
474

Минув рік від дня інавгурації президента Володимира Зеленського. Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва на початку квітня оприлюднив дослідження, у якому діяльність президента Зеленського було оцінено переважно як неефективну.

«Відносно нейтральні оцінки щодо своєї ефективності Президент отримав тільки в частині комунікації з суспільством і по боротьбі з епідемією COVID-19. Так, за п’ятибальною шкалою, ця робота оцінена на 2,6 і 2,5 бала відповідно. Гірше у Зеленського з кадровою політикою — тут можна спостерігати майже мінімальні оцінки — 1,5 бала», — зазначили у Фонді.

Що стосується гендерної складової кадрової політики президента, то, провівши аналіз, робимо висновок, що вихор «турборежиму» не дав їй шансу на реалізацію, хоча тут варто відзначити певну послідовність: президент у своїй передвиборчій програмі про це не згадував, проте наголошував, що в «Україні його мрії» «підставою призначення на посаду стають розум, освіта, талант і совість, а не те, що разом хрестили дітей». Відтак за рік на державних посадах опинилися понад 30 «кварталівців» і їх знайомих, серед яких, хоч як це дивно, жінок виявилося зовсім мало.

Вже у перші дні президентства Зеленський втрапив у низку сексистських скандалів. Зокрема, під час відвідування кампусу стартапів Station F у Парижі він заявив, що в Україні «дуже вродливі люди, особливо жінки…» і це серед іншого «залишається нашим брендом». Вдруге новообраний президент поділив аудиторію на «жінок» і «людей» під час виступу на Всеукраїнській нараді працівників вугільної галузі України, заявивши: «Ви ж не жінка, ви людина серйозна».

Щодо кадрової політки. Згідно з Конституцією, президент сам або за погодженням ВРУ призначає значну кількість високопосадовців, впливаючи на формування кадрової політики держави в цілому. Президент України висуває своїх кандидатів на посаду прем’єр-міністра, міністра оборони, міністра закордонних справ, генерального прокурора, голови СБУ. Він призначає та звільняє голів дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, призначає на посади третину складу Конституційного Суду України. До зони компетенції президента належить призначення голів 24 ОДА, близько 600 голів РДА, очільників СБУ та прокуратури на місцях.

Читайте також: У новорічній промові Зеленський згадав 30 чоловічих персонажів і двічі – «домогосподарку»

Велике сподівання на реалізацію гендерної політики в українській дипломатії залишила по собі колишня влада. Ще у вересня 2018 року міністр Павло Клімкін заявив про намір провести гендерний аудит усередині структури. З неофіційних джерел відомо, що такий аудит проведено, проте про його результати міністерство не поінформувало громадськість. До того ж, з огляду на кадрову політику президента у зовнішньополітичному відомстві, складається враження, що аудит не презентували й главі держави. В керівництві МЗС не знайшлося місця для жінок. Лише нещодавно, 18 травня, Зеленський погодив кандидатуру Еміне Джапарової на посаду першої заступниці міністра закордонних справ. Немає жодної жінки на чолі місій України при міжнародних організаціях. Із відкритих джерел відомо, що в апараті МЗС у 2019 році працювала 241 жінка (44%) та 309 чоловіків (56%). У керівному складі – 9 жінок (27%) і 24 чоловіка (73%). Очевидною є вертикальна гендерна сегрегація, яка призводить до нерівномірного розподілу чоловіків та жінок на різних рівнях. Нині нашу державу за кордоном представляє лише 8 амбасадорок, чотири з яких отримали свої призначення ще за президента Петра Порошенка.  

Читайте також: Зеленський призначив жінок амбасадорками в Марокко та ПАР

Надзвичайно неочікуваним стало призначення генпрокурорки Ірини Венедіктової. Звичайно, стверджувати, що президент шукав саме жінку на цю посаду підстав дуже мало, адже вона не зовсім відповідає рисам «на 100 відсотків свого хлопця».

Умовою звільнення прем’єра Олексія Гончарука президент називав те, що Україні потрібні «нові мізки й нові серця в уряді», проте вони, як виявилося, мають належати суто чоловікам. Марина Лазебна – єдина міністерка в уряді Дениса Шмигаля. Також кілька жінок стали виконувачками обов’язків міністрів: виконувачкою обов’язків міністра культури призначили Світлану Фоменко, тимчасовою виконувачкою обов’язків міністра освіти і науки стала Любомира Мандзій, Ольгу Буславець призначили т.в.о. міністерки енергетики та захисту довкілля.

Юлія Тимошенко й донині залишається першою і єдиною жінкою на чолі українського уряду за 28 років.

Незважаючи на те, що 2019 року посаду міністра оборони України може посідати цивільна особа, що збільшує шанси очолити оборонне відомство для жінок, вибір президентом було зроблено не на їхню користь. Така ж ситуація в СБУ.

Що стосується складу Ради Національного банку України, то президентська квота повністю чоловіча і вона залишилася йому у спадок.

Ольга Герасим’юк стала першою жінкою на чолі Нацради за останні 25 років. Разом з тим, президент увів до складу Нацради колишню працівницю «1+1» Олену Ніцко, голову пресслужби студії «Квартал 95» Тетяну Руденко та перепризначив двох чоловіків попереднього складу.

У процесі призначення очільників обласних державних адміністрацій ознаки гендерного підходу також відсутні, як і жінки серед голів облдержадміністрацій, хоча радянський міф про «справжнього мужика-господарника» на посаді голови ОДА підтримувався й минулою владою: при Порошенку Юлія Світлична тривалий час була єдиною жінкою-головою ОДА. Нині – жодної жінки-голови ОДА.

Підсумки року діяльності чинного президента, а особливо дотримання ним політики гендерної рівності у кадрових призначеннях, – не надто втішні.

Хоча Україна у 2019 році піднялася на шість сходинок і посіла 59-е місце в Індексі гендерного розриву (Global Gender Gap Report), завдяки збільшенню кількості представниць в українському парламенті до 21%, ситуація із політичних представництвом жінок залишається низькою. А якщо говорити про органи влади, то, очевидно, треба визнати, що окремі призначення є, проте вони не виглядають системними. Поки влада в Україні у руках чоловіків.

Ірина Тишко, координаторка громадського альянсу «Політична дія жінок»

Колаж: Геннадій Агарков
Більше публікацій
Більше публікацій Ірина Тишко
Більше публікацій Статті